Словарь української мови
Борис Грінченко
З
зочити
Берлін: Українське слово, 1924

Зо́чити, чу, чиш, гл. Увидѣть. На що ж і очі в лобі, коли не зочити кого треба. МВ. (О. 1862. III. 56, 35).