Словарь української мови (1924)/зорювати
◀ зоружити | Словарь української мови З зорювати |
зоря ▶ |
|
Зорюва́ти, рю́ю, єш, гл. Спать на открытомъ воздухѣ. Роспитують, хто з чим і відкіля і куди йде, і де зорювали, і де вода краща. Кв. II. 41. Літом у нас товар у полі зорює. Борз. у. Отара отирлувалась і зорює, і чабани поснули. О. 1862. V. Кух. 34.