Словарь української мови (1924)/зорити

by Борис Грінченко

◀ зорина

Словарь української мови Борис Грінченко З зорити

зориця ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Зори́ти, рю́, ри́ш, гл. Слѣдить глазами за кѣмъ, смотрѣть пристально. Так і біга за їм, так і зорить. Зміев. у. Зорить праведного грішний, щоб зігнати його з світу. К. Псал. 90. Чого зориш на нас очима дико? К. Іов. 33.