Словарь української мови
Борис Грінченко
З
зобгати
Берлін: Українське слово, 1924

Зобга́ти, га́ю, єш, гл. = Зібгати. Чоловік ніс під плечем зобганий кожух. Екатериносл. у. (Залюбовск.). Дочитавши, Єремія зобгав у жмені лист. Стор. МПр. 88. Не бгай же гнізда у діброві, а зобгай же гніздечко в степу край дороги. Чуб. V. 1087.