Словарь української мови (1924)/звонпити
| ◀ звоночок | Словарь української мови З звонпити |
звонтпити ▶ |
|
Зво́мпити и зво́нпити, плю, пиш, гл. Оробѣть, пасть духомъ, смутиться, потерять надежду. Пандар погибель бачив брата, злякався, звомпив, замішавсь. Котл. Ен. V. 73. Не звомпив же й січовик, на п'ядь не одступив і сміло дивиться чоловікові в вічі. Стор. МПр. 10. Всюди про козацьке щастє звонпили. К. ЦН. 277.