Словарь української мови (1924)/заричити
| ◀ заричати | Словарь української мови З заричити |
заріб ▶ |
|
Зари́чити, чу, чиш, гл. ? Встрѣчено въ загадкѣ: Із вечора заюрив, ік повночі захандричив, ік світу заричив. (Загадка: хліб учинить і замісить, і в піч посадить). Грин. II. 312.