Словарь української мови (1924)/запроводжати

Словарь української мови
Борис Грінченко
З
запроводжати
Берлін: Українське слово, 1924

Запроводжа́ти, джа́ю, єш, сов. в. запрова́дити, джу, диш, гл. 1) Заводить, завести; отводить, отвести; относить, отнести. У новую комірочку запровадять. Чуб. V. 304. Попові пишу сіру корову, щоби мене запровадив гарно до гробу. Грин. III. 285. 2) Заводить, завести, учреждать, учредить. Запровадив школи і дрюкарню в Ракові і Білгороді. Стор. МПр. 44. Нового не запроваджай, старовини держись. Ном. № 685.