Словарь української мови (1924)/заволати

by Борис Грінченко

◀ заволання

Словарь української мови Борис Грінченко З заволати

заволікання ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Завола́ти, ла́ю, єш, гл. 1) Позвать, пригласить. Заволав у шинок на могорич до поради. Полт. Вже ї мати заволала. Гол. III. 67. Ось вам Степана в хату заволала. Черн. у. 2) Воскликнуть, завопить. Тогді жиди рандарі горким голосом заволали. Нп.