Словарь української мови
Борис Грінченко
Д
духати
Берлін: Українське слово, 1924

Ду́хати, хаю, єш, одн. в. духну́ти, ну́, не́ш, гл. Дуть на что нибудь, подуть, дунуть. Вітер як духнув. Рудч. Ск. II. 126. Ходім, каже, товаришу, ще до моря: хто більше води видме. — Ходім. От пішли. От Прало як духне, то чуть риби за хвоста не вхватить — аж до сухого. Рудч. Ск.