Словарь української мови
Борис Грінченко
Д
доношати
Берлін: Українське слово, 1924

Доноша́ти, ша́ю, єш, гл. 1) = Доношувати. 2) Приносить, подавать. Казав його до келії взяти, казав слугам їсти доношати. Мет. 360. Ой вже ж тобі, галко, а вже ж тобі, чорна, вісти та й не доношати. Доно́шана дити́на. Своевременно родившійся ребенокъ. НВолын. у.