Словарь української мови (1924)/добувати
| ◀ добування | Словарь української мови Д добувати |
добуватися ▶ |
|
Добува́ти, ва́ю, єш, сов. в. добу́ти, бу́ду, деш, гл. 1) Добывать, добыть; доставать, достать, пріобрѣтать, пріобрѣсти. От лисичка змерзла, то й побігла в село вогню добувать, щоб витопить. Рудч. Ск. II. 6. Чи у свахи сорочки немає, чи чобіт добуває? Мет. Панували, добували і славу, і волю. Шевч. 48. Буде з нас, — не діти в нас; а діти будуть, то сами добудуть. Ном. № 9898. 2) Брать, взять (городъ во время войны). Добувати міста. 3) Вынимать, вынуть (саблю изъ ноженъ). 4) Доживать, дожить до срока. Мушу году добути. Г. Барв. 247. Іще тиждень добуду. Вона вже останні години добуває дома. Добува́ти ві́ку. Доживать.