Словарь української мови (1924)/дивина

by Борис Грінченко

◀ дивий

Словарь української мови Борис Грінченко Д дивина

дивити ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Дивина́, ни́, ж. 1) Удивленіе, диковина. Бач, якої дивини наросло на отій вербі. Лохв. у. 2) Раст. Царскій жезлъ, Verbascum Lychnitis. ЗЮЗО. I. 140. Да посадю я дивину, да зеленую єлину, червоную калину. Чуб. III. 321. Сім миль мосту, а на кінці мосту дивина, а на тій дивині цвіт на весь світ. Ном. стр. 290, № 14. Ум. Диви́нка.