Словарь української мови (1924)/громадський
◀ громадочка | Словарь української мови Г громадський |
громадянин ▶ |
|
Грома́дський, а, е. Принадлежащій, относящійся къ міру, общественный, мірской. Громадських людей кликали цінувати. МВ. II. 203. Громадська земля. Громадська справа. Громадський суд. О. 1861. X. 55. Муж грома́дський. Членъ общества, представитель извѣстной его части, участвующій въ его рѣшеніяхъ. Г. Барв. 351. Кулишъ. Повѣсти. I. 185. Тогді ж то, не могли знати ні сотники, ні полковники, ні джури козацькії, ні мужі громадськії, що наш пан гетьман Хмельницький.... у городі Чигрині задумав, вже й загадав. Мет. 391.