Словарь української мови
Борис Грінченко
Г
гогіт
Берлін: Українське слово, 1924

Го́гіт, готу, м. 1) Ржаніе. 2) Сильный и продолжительный звукъ, шумъ. См. гоготати. (На ярмарку) гогот та рейвах. О. 1862. VI. 98.