Словарь української мови (1924)/відпірати

Словарь української мови
Борис Грінченко
В
відпірати
Берлін: Українське слово, 1924

I. Відпіра́ти, ра́ю, єш, сов. в. відіпра́ти, відперу́, ре́ш, гл. Отстирывать, отстирать, отмывать, отмыть (бѣлье).

II. Відпіра́ти, ра́ю, єш, сов. в. відпе́рти, відіпру́, преш, гл. 1) Отпирать, отпереть. Скрипливії ворітечка, не можу відперти. Мет. 2) Отражать, отразить, дать отпоръ, отогнать. Смерти не відперти. Посл. Насилу відперли його. Черк. у. 3) Относить, отнести (тяжелое что либо).