Словарь української мови (1924)/відбуча
◀ відбутний | Словарь української мови В відбуча |
відвага ▶ |
|
Відбу́ча, чі, ж. = Відбуток. Нехай дурний мужик на всіх робить, за всіх платить, хай одбуває одбучі. Мир. ХРВ. 387. Я відбуду за гріхи відбучу. К. ПС. 139.