Словарь української мови (1924)/вистачати

Словарь української мови
Борис Грінченко
В
вистачати
Берлін: Українське слово, 1924

Вистача́ти, ча́ю, єш, сов. в. ви́стачити, чу, чиш, гл. 1) Хватать, хватить, стать, быть достаточнымъ. Одних тенет вистачить на дві милі. Стор. II. 219. 2) Доставить, поставить въ достаточномъ количествѣ. Їм.... треба вистачити добре їсти. Левиц. I. 501. Таке військо вистачимо, що й кримського хана завоювали б. Стор. II. 226. Хоч невеличкий млин, та, знаєш, чепурненький, раз-по-раз, день-у-день крутивсь і гуркотів і хліба вистачав хазяїну чимало. Греб. 383. На всіх не ви́стачиш. Всѣхъ не удовлетворишь.