Словарь української мови
Борис Грінченко
В
важити
Берлін: Українське слово, 1924

Ва́жити, жу, жиш, гл. 1) Вѣсить; имѣть вѣсъ. Він таки має вагу, важить. Дещо. 2) Взвѣшивать. Поламались терези, сіль важучи на вози. Рудч. Чп. 171. 3) Имѣть значеніе, вѣсъ, значить. Знайду собі иншого.... ти мені не важиш нічого. Г. Барв. 397. Що він на своєму господарстві важить? що він за чоловік? Г. Барв. 271. 4) Иметь виды, мѣтить; умышлять, покушаться. Я двох люблю, я двох люблю, — на третього важу. Грин. III. 70. На віщо ж ти важиш: чи на мою ясненькую зброю, чи на мого коня вороного, чи на мене, козака молодого. АД. I. 170. Де я мірю, там я вцілю, де я важу, — там я вражу. Гол. I. 2. Хто на моє здоров'я важить, той (сам його) не має. Ном. № 3823. Він уже давно важив на нас: на новий рік мав хату запалити, а це от обікрав таки. 5) — чим. Рисковать. Не раз, не два через плоти лазив, не раз, не два здоров'ям важив. Чуб. V. 79. 6) — ле́гко. Придавать мало значенія, не придавать особаго значенія. Не годилось так легко важити тієї сили. К. ЦН. 161.