Словарь української мови
Борис Грінченко
Б
білувати
Берлін: Українське слово, 1924

Білува́ти, лу́ю, єш, гл. 1) Снимать кожу съ убитаго животнаго. Наймит козла.... білував. Рудч. Ск. II. 150. Зарізав чоловік ягня, тілко шо зібравсь білувати. Мнж. 134. 2) Бѣлить (стѣну). Ми ще хати не білували, тільки посіркували. Новомоск. у. (Залюбовск.).