Словарь української мови
Борис Грінченко
Б
бігун
Берлін: Українське слово, 1924

Бігу́н, на́, м. 1) Бѣгунъ, быстро бѣгающій, скороходъ. Олінь лісний — бігун бистрий, а людей боїться. Гол. I. 376. 2) Ось, на которой ходитъ дверь, ворота и пр.: верея. КС. 1893. VII. 78. Чуб. VII. 383. Kolb. I. 60. Двері спали з бігуна. Шейк. 3) Верхній двигающійся жерновъ въ мельницѣ. Вас. 183. 4) Полюсъ. Найтеплійше на землі по-під рівноденником, а найхолоднійше коло бігунів. Дещо. 5) Извилистый узоръ, зигзагъ. Волын. г.; Славяносерб. у. 6) Родъ колбасы. Желех. 7) Ленъ. Вх. Уг. 227. Ум. Бігунець, бігунчик.