Словарь української мови (1924)/бранець

by Борис Грінченко

◀ брандушки

Словарь української мови Борис Грінченко Б бранець

бранка ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Бра́нець, нця, м. 1) Плѣнникъ, военноплѣнный. 2) Рекрутъ. Желех. Бранець на стойці. Федьк. III. 45. 3) Нанятый человѣкъ для выдергиванія конопли; чаще во мн. ч. Бранці. Волч. у.