Словарь української мови (1924)/бич
| ◀ биця | Словарь української мови Б бич |
бича ▶ |
|
Бич, ча́, м. 1) Палка. КС. 1883. IV. 773. Не біжить собака від калача, але від бича. Чуб. I. 279. Добрий бич запарив. Мнж. 105. 2) Било, короткая часть цѣпа, которою молотятъ. Киї запорожські — палічча не дуже довгі, неначе бичі у ціпів. Стор. II. 193. 3) Часть сукновальнаго песта, при помощи которой онъ поднимается. Мик. 481. Ум. Бичик.