Селянська духова сушарня
| Селянська духова сушарня Київ: «Український агроном», 1914 |
|
|
 |
Придумуючи цю сушарню, я мав на увазі невелику частину Поділля, так звану Межибіжчину, се-б-то кілька десятків сіл навкруги містечка Межибожа, бо ця частина мені краще відома. Але думаю, ще та сушарня може годитись і для селян инших місцевостей, в котрих люди живуть і хазяїнують в таких же умовах, як і на Межибіжчині.
Здавніх давен повівся тут звичай кохатися в садках. І люди в цих селах заможніші, ніж там, де нема садів. Бо не завше буває так, що неврожай і на полі, і в саду; а частіше трапляється так, що як не вродить на полі, то вродять яблука та сливи, і навпаки. Як же вродить і в садку, і на полі, то тоді чоловік — паном-діло. І все-таки ці люди не мають і і третьої частини того прибутку, який мав би німець або инший знаючий і рощотливий чоловік, як би він хазяїнував у тих садках. Бо не кажучи вже про те, що найчастіше сад ведеться невміло, недбайливо, що в садах мало сортів цінних, на які добрий попит у торгівлі і добра ціна, навіть те, що збірається з садків тепер, марнується і йде в продаж за безцінь. Хто мав нагоду бачити, яка сила слив та яблук вивозиться з Межибіжчини через станції Проскурів і Даражню і який то дешевий товар, — той лехко уявить собі, кілько-то дару Божого марнують люди без жадної користи для себе.
Щоб уникнути цього марнотратства, треба завести по садках цінніші сорти яблунь, груш та слив; треба садити дерево так, щоб воно не глушило їдно другого; треба знати, на якій землі які сорти садити та як за яким сортом ходити; треба вміти оберегати сад од шкодливих оселниць та всяких кузочок; треба вміти продати урожай на дереві, або приготовити з нього такий продукт, за котрий дадуть добрі гроші.
Було-б дуже добре все це вміти і зробити. Але коли це все буде? Хто буде збірати врожаї з тих цінних сортів? Хіба наші онуки та правнуки. А тим часом не повинні ми сидіти, згорнувши руки, і дивитись, як пропадає наше добро. Треба робити те, що вмієм і що можем зараз. Найбільш росте в наших садках слив і найбільше вони-ж і марнуються. Бо наші сливи кислі, сочисті, з тонкою шкуркою і через те негодящі і для перевозки, і для продажу в городі сировими. Доконче треба їх сушити. Отут і починається та потала дару Божого, про яку я сказав раніше. Сливи сушаться в димові, репаються і витікають; зостається шкурка та кістка. Зрозуміло, що за такий продукт не може бути доброї ціни. А скільки-ж то коло нього труда, та скільки на нього йде палива, та скільки занапащується родючої сили землі!
Бачивши отаке по селах, я дійшов до думки, що поки селяне навчаться добре ходити за садками та розведуть цінні сорти садового дерева, то нехай-би вони тим часом хоть добре сушили свої кислі та вередливі сливи. Чув я колись, що бесарабські венгерки, висушені в димові, продавались по 3 руб. за пуд, а такі-ж венгерки, висушені без диму, в духові, продавались по 6 руб. за пуд. Значить, перш усього треба мати таку сушарню, щоб сушила без диму, щоб не з'їдала багато дров, щоб не сушила довго і щоб не дорого коштувала, — то тоді і прибуток буде більший, ніж при сушарнях димових. Гарні духові сушарні є скрізь заграницею і навіть в Росії, але ці сушарні дорогі. Опріч того, сливи сушити на них можна тільки такі, як венгерки, французькі, або наші терносливи. Кислі-ж наші сливи на них мало не так же тріскаються й течуть, як і на простих селянських сушарнях.
Та духова сушарня, про яку я хочу тут росказати, пристосована до наших кислих слив. Хоть вона сушить далеко скоріще од простих (димових) сушарнь, але сушить з-повагом, і через те сливи не течуть. Палива потребує наполовину менше, ніж прості сушарні. Палити в ній можна всім, що є під руками: кам’яним вугіллям, дровами, трісками, труском, хмизом, очеретом, соломою, терміттям. По тих рисунках і розмірах, які тут подаються, духова сушарня збудована в селі Терешівцях, Летичивського повіту[1], випробувана селянином сушарем. Висушені на ній сливи такіж хороші, як і ті, що сушені на німецьких сушарнях. Місцеві купецькі факторі цінять їх на 1 руб. на пуді дорожче од димлених слив, (а ціна димлених — 2 руб.).
Видатки на збудування сушарні можна пощитати тільки приблизно, бо вони залежать од місцевих цін на матерьял, за роботу, і од способа будови. Сушарня в Терешівцях будувалась в гарячу пору, коли люди повинні були не збірати, а хапати з полів ярину і не могли одірвати і одного дня на иншу роботу. Через те за всяку роботу коло сушарні приходилось платити мало не вдвоє. Цегла — головний матерьял — по несвідомости була куплена по ціні впівтора рази більшій, ніж можна було купити в другім місці. Можливо, що на всім переплачено рублів ЗО 35. І все-таки, навіть при таких побільшених цінах, сушарня, з будинком над нею, обмащеним і під залізним дахом, не коштує більш 160 руб.
Чи варт селянинові витрачати на ту сушарню таку силу грошей? Чи вернуться ці видатки? Чи потрапить він сушити в цій незвичайній сушарні? А нарешті, чи розбере він рисунок, чи збудує так, щоб вона сушила? А. ну, як вгатить такі гроші, а сушарня не буде сушити?
Що до будови, то розібрати рисунок може помогти селянинові всякий сільський учитель або батюшка, а розміри подаються при описі. Як не буде помилки проти рисунка, то можна бути певним, що сушарня буде добре сушити. Сушити і ходити за сушарнею потрапить всякий, хто сушив в димовій сушарні. А щоб знати, які можуть бути прибутки од сушіння, то порівняєм її з димовою і зробим рощот:
1) В димовій сушарні можна палити тільки дровами; в духовій, як я вже згадував, — чим завгодно, аби горіло. Значить, паливо для духової може бути далеко дешевше, ніж для димової.
2) Коли в духовій горить так, як в димовій, то духова жене 26 квадратових аршин ліс (сит), а димова — 13 або 14 квадр. аршин ліс, — ріжниця велика.
3) На димовій сушарні сливи течуть, а духовій не течуть, або течуть дуже мало (і то через недогляд).
4) Недимлені сливи продаются на 1 руб. дорожче од димлених.
Щитаймо, що через те, що для духової сушарні паливо дешевше і менше його йде, ми на пудові слив збережемо 10коп. проти димової сушарні: через те, що сливи не течуть, більш задержують в собі соку і більшу мають масу, — других 10 коп., череп те, що на перебірання на духовій сушарні треба далеко менше часу і рук, ніж на димовій, — ще 10 коп.; всього збережем 30 коп. Прищитавши 1 р. за те, що сливи не димлені, виходить 1 р. 30 к. прибутку на пудові проти димлених слив. І цей рощот не прибільшений, а применшеній. За місяць на духовій можна насушити не меньш 50 пудів слив[2] — то значить, чистого прибутку проти димлених було-б 65 руб. От половина видатку на сушарню і повернеться на перший-же рік. Таким чином за два врожаї можна повернути всі видатки на сушарню. А далі вже буде чистий прибуток. Хто насушує на димових до 25 пудів, той вернув-би свої видатки в 4 врожаї, і чистий прибуток мавби аж на п'ятім врожаї. Хто насушує до 15 пудів, той мусів би ждати чистого прибутку 7 врожаїв. Це тоді, як би витратив на сушню 130 рублів. Але сушарню можна збудувати за далеко менші кошти, — за рублів 40 або 50, бо багато роботи можна зробити самому; матерьял для будинку і для сушні можна взяти дешевий; палену цеглу можна ужити тільки там, де проходить вогонь і дим, а стіни зробити з хворосту і обмастити глиною, або зробити їх з вальків. — У кого мало слив, той, посушивши свої сливи, міг би наймати сушарню тим, у кого її нема, і цим способом збільшити свій прибуток.
Треба додати, що в духовій сушарні ні в якім разі не може виникнути пожар од сушіння, тим часом як димові часто займаються, горять, а з них пожар перекидається на будинки.
Як бачимо, духова сушарня — це не така вигадка, що нею можуть користуватись тільки пани та багаті люди. Вона доступна не тільки селянинові середнього достатку, але й незаможньому. Як незаможній селянин стягається на хату, на клуню, на пару коней, так повинен стягнутись на сушарню.
Продати свої сливи за півторачну ціну проти звичайної ціни це не дурниця, якою можна нехтувати в хазяйстві. Над цим повинен подумати всякий розсудний хазяїн.
Дай же, Боже, щоб було в добрий час всім, хто замислить скористуватись з цеї поради.Перше, ніж давати розміри сушарні, треба докладно ознайомитись з її загальною будовою.
Сушарня мурується з цегли — кирпичу (треба 16 або 17 сот). Стіни бокові і задня грубиною в 6 вершків (на цілу цеглину), передня — 3 вершки (на півцеглини). Як видно з рисунків 1-го й 3-го, сушарня має чотирі ка́морі, запічки: два
Рис. 1. Сушарня, як вона виглядає спереду.
знизу і два зверху. Щоб лекше було об'ясняти, назвем запічок внизу ліворуч — першим, а той, що над ним, — другим, праворуч внизу — третім, верхній — четвертим. Межи лівою парою камор (запічків) і правою парою їх зостається промежність, щілина, од самого низу до самого верху, шириною — 3 вершки. Цеглинами, поставленими сторч, ця щілина ділиться 
Рис.3. Сушарня ніби розрізана пополам і розсугута праворуч і ліворуч.
на 4 части, і ці части служать сторчовими димоходами. Назвем ці димоходи, починаючи од фронту, першим, другим, третім і четвертим сторчовими димоходами (рис. 3). Зверху ці димоходи не замуровані наглухо, а тільки прикриті заліз-ними заслонками, примащеними глиною. Це зроблено для того, щоб димоходи можна було прочищати од сажі. Коли треба вимести сажу, заслонки здіймаються, а потім знов примащуються. Внизу ці димоходи мають вихід через дірки а, б, в, — на рисункові 3-му. Третій димоход йде до самого низу, а під другим і першим є залізні днища. Через ці дірки вимітається сажа, обметена з димоходів, а коли димоходи прочищені, то діри закриваються заслонкою, котра примащується глиною.
На дні кожної камори є залізна плита, котра нагрівається і дає тепло для запічку. Плита під першою каморою нагрівається од печі, в котрій горять дрова; а плити під другою, третьою і четвертою каморами нагріваються од того духу, який з димом проходить попід ними з печі. Для того лід кожною з трьох останніх плит є вільне місце. Ці вільні місця під плитами назвем поземими (горизонтальними) димоходами. Плити не замуровані в стіни, а положені межи стінами вільно, для того, щоб їх можна було здіймати і вичищати під ними поземі, лежачі димоходи.
Рис. 2. Як іде дим під другою плитою.
Рисунок 3 показує сушарню як би розірвану надвоє, од фронту до задньої стіни, посередині тої щілини, що межи каморами, і розсунуту праворуч і ліворуч. Це зроблено для того, щоб докладно ознайомитись з сторчовими димоходами. На рисунках 2, 4 й 5 показано, як уявляються лежачі димоходи, коли плити поздіймані. Ці чотирі рисунки (2, 3, 4 і 5-й) становлять єдність, бо їден другого доповнюють. І через те, слідкуючи за димом, котрий проходить з печі, я не буду називати рисунків, а тільки цифри, що стоять при стрілочках.
Так от дим з теплом проходить так: з печі через дірку в правому боці — в третій сторчовий димоход (цифра 1); а третього сторчового димоходу — під другу плиту (ліворуч вгорі) в поземий (лежачий) димоход (цифра 2); з під другої плити — в перший сторчовий димоход (цифра 3); з першого сторчового димоходу — під третю плиту (праворуч внизу) (цифра 3 і 4); з під третьої плити — в другий сторчовий димоход (цифра 4 і 5); з другого сторчового димоходу — під четверту плиту (праворуч вгорі) (цифра 5); з під четвертої плити — в четвертий сторчовий димоход (на двір) (цифра 6)[3]. Такі переходи диму з під їдної плити під другу дають можність зберігати багато палива. Разом з тим в кожній каморі получається инше тепло — і чим дальш від печі, тим менше. Так, коли в першій каморі тепла 80 градусів, то в другій 60 градусів, в третій 50 — 55, в четвертій 40, а над сушарнею, де станок з лісами, — 20 — 25 градусів. При такім ріжноманітнім теплі, уважно переставляючи ліси з меньшого духу в більший, можна висушити сливи так, що вони зовсім не потріскають і не витечуть.
В кожній частині сушарні (каморі) міститься 5 ліс (сит), на котрих кладуть те, що сушять. Ліси кладуться на бруски, примоцьовані до залізних штаб, і їх легко виймати і переставляти їдну на місце другої. В кожній каморі ліси не доходять до задньої стіни на три вершки. Над цими порожніми місцями вставлені в склепіння камор бляшані труби, через котрі витягається на двір пара, що виходить із слив чи з иншої овочі. Труби в верхніх каморах поставлені якраз проти труб нижчих камор. Верхні труби вдвоє грубші од нижчих. Нижчі труби проходять через верхні камори і входять на чотирі вершки в верхні труби. Таким способом кожна верхня труба витягає пару з двох камор: спідньої і верхньої.
Опріч чотирьох камор, на сушарні кладеться станок для п'яти ліс. Розуміється, над сушарнею далеко меньше тепла, ніж навіть в четвертій каморі, але його досить на те, щоб сливи, постоявши там кілька годин, трохи прив'яли.
Хоть розміри сушарні можна дати докладні, точні, але инша річ написати на папері, а инша річ виконати ці розміри
Рис. 4 і 5. Як іде дим під третьою й четвертою плитами.
в цеглі та в глині. Для того вважаю не лишнім подати розміри всіх частей сушарні, а де треба, то і вказати, як та чи инша робота повинна робитись. Бо тут маються на увазі сільські майстрі-самоуки, непризвичаєні до рисунка. Само собою розуміється, що перш ніж приступати до мурування, треба мати всі части. Не мавши всього, що потрібно, не варт починати.
Найважніша річ в лісах — щоб всі вони були їдної міри, щоб вільно входили їдна на місце другої в каморах. Ліса складається з рямки і дротяної оцинкованої сітки. Але краще, замість дротяної сітки, взяти стругану трость грубиною № 5½, бо на 25 ліс сітка по фабричній ціні (в Варшаві) коштує 22 р. 40 коп., а трость (40 хунтів) — 8 руб. Виписати трость можна з Одеси, через місцеве сільсько-господарське товариство, або через земський склад. Рямка збивається з вільхових або липових лиштівок (соснових не можна, бо буде смердіти сушена овоч), шириною 1 вершок, грубиною ⅜ вершка. Дві подовжні мають по 24 вершки, дві поперечні по 12 верш. Скріпляються на замки (цинки) і склеюються. Коли клей добре засохне, то в поперечніх лиштівках робляться гнізда для прутів. Для того поперечні лиштівки, від їдної подовжньої до другої, розділити, як показано на рис. 6: перша ділка 2/16 в. (ця ділка для про́зору), друга 2/16 в. (для прута), третя 2/16 в. (для прозору) четверта 2/16 в. (для прута). Дальше намічається для про́зорів по 3/16 в. і для прутів по 2/16 в. Як докладно розмічено, то останній про́зор повинен мати 2/16 в. Через точки, позначені оливцем, проводяться до вінкля риси. На ділках, де повинні бути прути, повипилювати гнізда, глибиною трохи мілкіщі ніж 2/16 в. і вичистити долотцем або круглим тонким пилничком. Всіх гнізд повинно бути 36 на кожній лиштівці.
Подовжні лиштівки діляться на 5 частей і на місцях поділу також робляться гнізда, по 4 на кожній, шириною ¼ в., глибиною ⅛ в. (рис. 6, б.)[4]. В ці гнізда прибиваються цвяшками 4 лиштівки довжиною 12 в., шириною ¼ в., грубиною ⅛ в. Ці лиштівки не повинні дуже впірнати в гнізда, а бути акурат нарівні з подовжніми лиштівками.
Після цього прибиваються прути. Але прутів треба перш нарізати. Ріжуться прути трохи довші од 24 вершків, приміром на ⅛ або на 3/16 в., щоб за цей лишок можна було ухопити прут пальцями і натягнути, коли буде прибиватись другий кінець. Перш ніж прибивати, треба добре вирівняти прут в руках. Прути підкладаються під чотирі тонких поперечніх лиштівки (рис. 6, b.) і прибиваються маленькими цвяшками спершу до їдної грубої поперечньої лиштівки, потім натягаються яко мога і прибиваються до другої. Після цього прути розрівнюються і прибиваються до чотирьох тоненьких поперечніх лиштівок. Цвяшки для прутів треба брати тоненькі і недовгі (грубі цвяшки поросколюють прути); як-же цвяшки будуть трошки виходити з тонких поперечніх лиштівок, то кінці пристукати молотком.
Рис. 6. Лиштівки з гніздами у ситах.
Прибивши прути до всіх поперечніх лиштівок, треба ще поприбивати під ліси чотирі лиштівки, — як є, то дубових або березових, а як нема, то тих же таки вільхових або липових — шириною ⅜ в., грубиною ¼ в., дві подовжніх довжиною 24 в., дві поперечніх довжиною 11 ¼ в. (рис. 6, b.). Призначення цих лиштівок те, щоб притримувати поперечні тонкі лиштівки і кінці прутів, і для того вони не прибиваються цвяшками, а прикручуються шрубами. Головки шруб повинні ховатись в дереві на 1/16., бо як будуть зверху, то при сушенні, коли розігріються, будуть пекти в руки, і буде незручно брати ліси.
Кожна клітка для ліс складається: 1) з двох залізних зігнутих штаб, довжиною 48 в., шириною 1 дюйм (цаль), а грубиною: передня 3/16 дюйма, задня ⅛ дюйма, 2) з десяти подовжніх дерев'яних брусків, довжиною 24 в., шириною 7/8 в., грубиною 5/8 в.; на цих брусках робиться фельц глибиною ¼ в., шириною 3/8 верш. (рис. 7); 3) з чотирьох сторчових брусків, довжиною 14 в., шириною 5/8 в., грубиною ½, в. — Склепіння ка́мор луковате, то й штаби повинні бути вигнуті луковато. Для цього треба нарисувати форму на дошці або на газеті. Рисується так: взяти
Рис. 7. Фельц на бурсках.
шнурок довжиною вершків 15 і на кінцях завязати петельки, так щоб разом з петельками довжина була 15 вершків. Дошку чи газету положити на столі або на якім иншім рівнім місці, їдну петельку заложити на цвяшок, а в другу вставити карандаш і обцирклювати на дошці чи на газеті лу́ку такої довжини, щоб межи кінцями по простій лінії було 125/8 вершка. Оце й буде форма, по якій коваль повинен зігнути середини всіх штаб[5]). Від того пункту, де штаба з кривої переходить в просту, одкласти 2¾ вершка і зробить знак; від цього знаку відкласти 2½ в. і ще 2½ в., і ще 2½ в., і знов 2½ в. На цих знаках повикручувати такі дірки, щоб через них пройшла груба, довжиною 2 дюйми, шруба, але так, щоб не хиталась в ній. Нижче останньої дірки зоставляється ще 2½ вершка, а решта загинається надвір, щоб цими загнутими кінцями штабу можна було вмурувати в стіни. По такому зразку приготовляються всі штаби. Нема що й казати, приготовлені штаби повинні бути як їдна. Особливо треба пильнувати, щоб дірки були розмірені як можна докладніше. Як діри не будуть добре розмірені, то пропаде робота, бо тоді місця для ліс будуть косі і ліс не можна буде засовувати в ка́мори. На штабі з їдної сторони із другої, вгорі, прибиваються так звані вуса, котрі вмуровуються в стіни і держать штабу. А до передніх, грубших, штаб, з лівої і правої сторони, примоцьовуються ще гачки для двойчатих дверцят. Ці гачки повинні бути такої міри (приблизно 1 вершок) і так вигнуті, що як повісити на них дверцята, то щоб дверцята щільно входили в камору.
При складанні клітки, прикручуючи подовжні бруски до передньої штаби, треба пам'ятати, щоб вони не були багато висунуті по цей бік штаби, бо не зачиняться дверцята, і кінці брусків прийдется врізувати, коли штаба буде вже вмурована. Найкраще повісити дверцята на гачки передньої штаби, то тоді видно буде, де повинні бути подовжні бруски. До задньої штаби бруски прикручуються не самими кінцями, а одступивши од кінців вершків на 1½ або на 2. Діри для шруб робляться нижче фельца на ¼ в., і цю міру треба дотримувати на всіх подовжніх брусках. Пропустивши шрубу через подовжній брусок і через штабу, закрутити за штабою в брусок сторчовий.
Плита для першого запічку (камори), над піччю, повинна мати довжини 25 вершків, ширини 11 або 12 вершків. її найкраще скласти з трьох або чотирьох кухонних плиток — таких, що без щілин і закладаються їдна на другу фельцями. Плитки, розуміється, положити над піччю поперек. Я через те радив би не брати цільної залізної плити для першої ка́мори, що вона від вогню може погнутись, а як з часом перегорить в якім місці, то треба буде всю викинути і закласти нову. Тим часом, як перегорить котра-небудь з кухонних плиток, то замінити її новою — пусте діло. Для другої камори, в котрій дух далеко слабший, ніж в печі, можна взяти цільну залізну плиту, і плита ця повинна бути довжиною 22 в., шириною 12¾ в., грубиною 2/16 дюйма. Для третьої і четвертої камор плити такої-ж довжини і ширини, а грубини ⅛ дюйма.
Днища і заслонки зробити з того-ж таки заліза, яке йде на третю і четверту плити. Днища повинні бути шириною 4 вершки, а довжиною: під другий димоход — 17¼ в., під перший — 9¾ вер. Три заслонки для сторчових димоходів повинні бути довжиною по 5¾ в., шириною по 3¾ вершка. Заслонка внизу, де вимітається сажа з димоходів, довжиною 4¾ в., шириною 3¼ в. Заслонка, де вимітається сажа з четвертого димохода, довжиною 3¼ в., шириною 1¾ вершка.
Труби для ка́мор і для коміна робляться бляшані. Чим грубша бляха, тим довше труби будуть служити. Довжина всіх чотирьох труб для ка́мор повинна бути по 30 вершків, а грубина, як міряти впоперек (діаметр), для нижчих по 1¾ в., для верхніх по 2½ в. Труби із верхніх камор повинні виходити над дахом. Димова труба довжиною 3 аршини, грубиною (діаметръ) 3½ вершка. Над трубами повинні бути широкі дошки, щоб не забивало дощем.
Дверці для печі повинні бути герметичні, значить такі, що закручуються шрубою і не пропускають повітря, не дуже малі, а такі, щоб лехко було класти дрова чи инше паливо. — Піддувало не велике, щоб не займало лишнього місця, і також герметичне. — Рушт, се-б-то решітка, через яку падає попіл, може бути довжиною вершків 7—8, шириною вершків 6.
3 дошки, грубиною ¾ дюйма, приготовляється такий матерьял:
|1) |2 дощечки |довжин. |24 в., |ширин. |5 ½ в., |грубин. |3/8 вер. |- |2) |4 лиштівки |„ |37⅛ в. |„ |1 „ |„ |3/8 „ |- |3) |„ |„ |24 „ |„ |1 „ |„ |3/8 „ |- |4) |„ |„ |24 „ |„ |1 „ |„ |3/8 „ |- |5) |„ |„ |24 „ |„ |1½ „ |„ |3/8 |- |6) |„ |„ |24 „ |„ |5/8 „ |„ |3/8 „ |- |7) |„ |„ |377/8 „ |„ |1 „ |„ |3/8 „
|}Із лиштівок складаються дві їднакових рями. На кожну ряму береться дві лиштівки по 37 ⅛ в., дві шириною по 1 в. і дві шириною по 1½ в. Подовжні лиштівки розділити на 3 части і на пунктах поділу вставити лиштівки півторавершкові, з таким рощотом, щоб їх середини приходились на пункті поділу, а лиштівкі вершкової ширини дати по краях рями. Всі поперечні лиштівки впускаються чопами навиліт, з клейом. Треба добре вважати, щоб рами не були косі. Як положити ідну на другу, то повинні їдна другу акурат покрити. — Межи рами вставляються двохвершкові лиштівки і прикручуються шрубами до широких поперечніх лиштівок, як показано на рис. 1—а, б. — З боків станка до рям поприкручувати шрубами широкі дошки, так, щоб під спідньою рямою зоставалось вільного місця 2 вершки в вишину. На рямах, проти двохвершкових лиштівок, зверху, прикрутити шрубами вузькі (5/8 в.) лиштівки. — Як все зроблено акуратно, то в кожне місце на нижній і на верхній рямі ліси будуть входити вільно, бо кожне місце має люзу ⅛ вершка.
Щоб станок стояв твердо на їднім місці, коли вкладаються ліси, то треба до широких бокових дощок, ззаду, внизу, примоцювати на цинках і з клейом лиштівку довжиною 377/8 вер., шириною 1 в., і цею лиштівкою ставити станок в вилка. А вилка зробити так: взяти два куски штаби шириною 1½ дюйма, довжиною по 2 вершки, вибити в них вилка шириною 3/8 в., глибиною ½ вер. і вмурувати їх в поверхню сушарні так, щоб видно було тільки ріжки вилок, і в таких місцях, що як поставити станок, то щоб задня нижня лиштівка попала в вилка.Для цього станка приготовляються:
|1) |2 лежаки |довж. |26 в., |шир. |1 ¼ в., |груб. |⅛ в. |- |2) |2 лиштівки для злучення лежаків |„ |135/8 в. |„ |1½ „ |„ |3/8 „ |- |3) |4 стояки |„ |30 „ |„ |1 „ |„ |3/8 „ |- |4) |4 лиштів для злучення боків навхрест |„ |37 „ |„ |5/8 „ |„ |¼ „ |- |5) |2 „ „ „ тила |„ |30 „ |„ |5/8 „ |„ |¼ |- |6) |2 „ „ „ стояків зверху |„ |127/8 „ |„ |1 „ |„ |3/8 „
|}
Станок складається так: Лежаки кладуться ребром. Одступивши од кінців по вершку, зазначити дірки для стояків по 1 вер. довжини, по 3/8 верш. ширини, і видовбати навиліт. Коли ці дірки будуть готові, положити лежаки плазом. Одступивши од кінців 3 вершки, зазначити діри для лиштівок, котрі з'єднують лежаки, довжиною 1½ в., шириною ¼ в. На лиштівках позарізувати чопи, позабивати з клейом і позаплішувати. Стояки вбиваються також з клейом. З боків станка і ззаду стояки злучуються лиштівками навкрест, котрі прикрутити шрубами, а зверху, на передні і задні стояки прибити дві короткі лиштівки.
Сушарню можна вимурувати або на поверхні землі, або в ямі. Мурувати в ямі краще, через те, що в печі і в усій сушарні тоді краще тримається тепло, не треба фундаменту, будинок над сушарнєю може бути далеко нижчий, безпечніще від пожару. Яма викопується довжиною 60 верш.; шириною 50 верш. Глибиною 25 верш. В цій ямі сушарня міститься в їднім кінці, а решта — для пригреблиці. Дно ями вирівняти, землю добре вбити, вимірити до ватерпаса і закласти сушарню. Сушарня має довжини 33½ вершки. Відступивши від кінця ями 34 вершки, закласти передню стіну грубиною 3 в. (се-б-то з цегли, покладених подовж), довжиною приблизно 47 верш. Кладеться вона одразу на глині і вирівнюється до ватерпаса, щоб іден кінець не був вищий від другого. По самїй середині намічається місце для промежности, в котрій будуть сторчові димоходи. Щирина цеї промежности, повинна бути 3 вершки, або трохи більше, словом така, щоб в неї можна було поставити цеглину, обмащену глиною. Коло промежности закладаються внутрішні стіни камор грубиною 3 вершки. Хоть вищитано, що ширина ка́мори, від зовнішньої стіни до внутрішньої, повинна мати 14 в., але, щоб не зробити помилки, то краще, намітивши внутрішні стіни камор, поставити коло них клітки, вложивши в клітки по їдній лісі вгорі і внизу. Клітки ставити так, щоб їх сторчові бруски приходились до самих стін, але щоб стіни не стискали їх і щоб ліси ходили в фельцах вільно. Поставивши клітки, закласти ліву і праву зовнішні стіни, грубиною по 6 вер., а їх довжину вищитати так: дверці входять у камору, то для них треба ½ в., клітки з лісами займають 24 в., за лісами повинно бути вільного місця 3 в., грубина задньої стіни 6 в., — всього 33½ вершки, — це довжина бокових стін. Задня стіна міститься межи ними. Намітивши всі стіни камор, покласти цеглу на глині, вивірити до ватерпаса всю сушню і знов провірити, чи добра довжина і ширина і чи не косо пущені бокові стіни: для того треба змірити не тільки довжину і ширину сушарні, але і з вугла в вугол, навхрест. Всі ці виміри треба зробити дуже старанно, бо иначе, або сушарня буде коса, або котрийсь бік з часом осяде більш від других боків і стіна трісне.
Упевнившись, що всі виміри добрі і всі цеглини для стін положені поземо (горизонтально), треба всю ліву часть і смугу межи ка́морами виложити цеглинами на глині, а правої сторони не викладати. Після цього, на лівій часті, по середині, приладити піддувало і обкласти їден раз всі стіни, опріч промежности з фронту, де зоставляється діра для сажі з третього димохода. Обклавши стіни їден раз, розділити промежність межи каморами на 4 части, на 4 сторчових димоходи, і намітити поділи. Ділиться так: від передньої стіни одщитати 5 вершків — це перший димоход, зоставити 1½ в. на цеглину, знов одщитати 5 в. на другий димоход, знов 1½ в. на цеглину, далі 5 в. на третій димоход, 1½ в. на цеглину; межи цею цеглиною і задньою стіною повинно зостатись 5 в. — це на четвертий димоход. Четвертий димоход зараз же відділити цеглиною, поставивши її сторч і обліпивши добре глиною, щоб міцно стояла, і положити днище для другого сторчового димохода. Днище кладеться так, щоб не рівнялось з передньою стіною, а трохи, приблизно на ¼ в., ховалось у середину. Знов всі стіни обкладаються їден раз (опріч промежности з фронту), на днищі ставиться друга сторчова цеглина, котра відділяє третій сторчовий димоход від другого, кладеться днище для першого сторчового димохода (з фронту нарівні з другим), а на ньому ставиться цеглина, котра відділяє другий димоход від першого. Від цієї пори всі сторчові перегородки сміливо гнати до самого верху і добре обмащувати їх глиною, щоб не було щілин з їдного димохода в другий. Обкладаючи стіни третій і четвертий раз, над останнім днищем слід покинути в передній стіні таку-ж діру для сажі з першого димохода, які є для третього і другого. Заслонку, котрою закриваються ці діри, можна примастити на самом останку, коли вже треба буде палити, бо як діри весь час будуть відкриті, то буде проходити через димоходи повітря і скоріше висушуватиме мур.
Скінчивши з сторчовими димоходами, треба робити коло дверець і печі. Піч повинна кінчатись там, де кінчаються ліси, се-б-то за 3 в. до задньої стіни. Попільника нема потреби робити такого-ж довгого, — він повинен кінчатись так, щоб було де оперти рушт. Рушт, як уже сказано, може бути довжини 7—8 вер., ширини вершків 6. Попільник звузити на 3 вершки з кожної сторони, поклавши цеглини плазом аж до рушта. Піч також звузити на 1½ в. з кожної сторони, поклавши цеглини ребром або сторч врівень з дверцями. Ці додаткові цеглини треба брати найлуччі, найкраще випалені, бо зле випалені цеглини скоро перегорять і повикришуються. Коло задньої стіни робиться примурок шириною 3 в., вишиною врівень з дверцями. На цьому примуркові, на дверцях і на бокових цеглинах кладеться котра складається, як уже було сказано, із звичайних кухонних плиток, і навкруги добре примащується глиною. — Тепер питання: яка далечина повинна бути від рушта до плити? Плита безумовно не лежати нижче дверець, але зате під руштом можна підмостити і підняти його наскільки завгодно. Чим плита ближче до рушта, тим палива треба менше, щоб її нагріти. Наприклад, в кухонних печах межи руштом і плитою всього 3 вершки. В таких печах плита дуже скоро нагрівається до червоного. Як би зробити так і в сушарні, се-б-то поставити рушт на три вершки від плити, то було-б он що: положивши мало палива, ми дуже скоро нагріли-б плиту над піччю, але зате плити в инших каморах, особливо в червертій, були-б мало нагріті, мало-б сушили. Щоб їх лучче нагріти, треба було-б додавати палива, а від більшого палива може плита над піччю нагрівалась би до червоного і припалювала-б сливи на нижчих лісах—ситах. Найбільше тепло, в якому сушать сливи, не буває більше від 80 градусів, себ-то таке, яке має кип'яча вода, а вода може закипіти на плиті чорній. То й плита над піччю ніде не повинна нагріватись до червоного. Щоб ця плита не нагрівалась до червоного, а разом з тим щоб можна було гнати досить тепла під другі плити, то найкраще зоставити межи нею і руштом вершків 6. Підгоняючи стіни нарівні з плитою, зоставити під плитою, проти третього сторчового димоходу, діру для вихода диму, довжиною 5 вершків, (на всю ширину димохода), шириною 3 вершки. Верхній край діри — нарівні з плитою.
Перейдем далі до правого боку сушарні. Плита для правої нижньої камори повинна бути нарівні з плитою першої камери, але черінь під нею буде не на шість вершків нижче, як під першою, а тільки на три, на їдну цеглину, поставлену ребром. Черінь повинна бути виложена цеглою; але перше треба порожнє місце засипати землею і добре вбити. Положивши черінь, добре вивірити до ватерпаса. Коло задньої стіни положити на черінь примурок шириною 3 вершки, вишиною на дві цеглини, положені плазом. Нарівні з плитою і черінню зоставити діри в димоходи перший і другий для входа і вихода диму. Муруючи стіни коло цієї камери, треба з лівої і правої сторони так висунути цеглини на ½ в., щоб плита могла лягти на передній стіні, на примуркові ззаду і на цих висунутих цеглинах. Щоб направити дим з першого сторчового димохода в двугий, на черіні ставляться цеглини (само собою розуміється, добре примащені глиною), як показано на рис. 4. Плита примащується глиною.
Коли ліва і права плити положені, обкладаються всі стіни їден раз, береться дві клітки, вставляється в них по дві ліси — їдна вгорі, друга внизу і загнутими кінцями штаб ставиться на мур. Клітки вирехтовуються так, щоб штаби стояли простопадно (вертікально), щоб клітки стояли як раз посередині, щоб ліси були до ватерпаса і добре ходили в фельцах — не дуже вільно і не тісно — і щоб бруски, на котрих лежать ліси, не доходили до фронту якраз на ½ вершка. Вирехтувавши так клітки, гнати мур аж до верху кліток. Над клітками робиться склепіння, так, щоб луки штаб підперали його. Де за матерьял трудно, там при збудуванні склепіння можна вжити каблуки з тонкого обручного заліза. Але потім їх треба викинути, бо на них збиралась би пара і капала на сливи, а це не добре. В склепіння в їдно і в друге — вмурувати тоньші труби, так щоб кінці їх виходили в нижчі камори на 4 вершки[6]). Замурувати їх треба недалеко від задньої стіни, як-раз над серединою підмурку, який знаходиться в каморі. Коли склепіння підсохнуть, мур підганяється на рівні із склепіннями, все разом зарівнюється і вивіряється ватерпасом. Ці вирівняні склепіння повинні бути черінями під другими двома плитами. Муруючи стіни дальше (се-б-то, обкладаючи їден і другий раз), зоставити над лівою каморою діру в третій сторчовий димоход довжиною 5 в., шириною 3 в. і таку-ж діру в перший сторчовий димоход; над правою каморою — в другий і четвертий сторчові димоходи. На черінях положити цеглини, як показано на рис. 2 і 5. Примурок під четвертою плитою, проти четвертого сторнового димохода, а також внутрішню стіну коло проходу в цей димоход окресати так, як показано на рис. 8, пам'ятаючи, щоб проход мав ширини 5 вершків. — Оддушина для прочищення четвертого димохода робиться в задній стіні на їдну цеглину нижче від черіня, котрий під четвертою плитою. Димоход нижче оддушини засипається землею й замощується цеглинами, щоб добре було вимітати сажу. Оддушину заложити залізною заслонкою і примастити глиною. Для плит в верхніх каморах, так як і в другі каморі, робляться з правого і лівого боку виступи, а кінцями плита кладеться на передню стіну і на примурок коло задньої стіни. Положивши плити, примастити їх глиною.
Знов обклавши всі стіни їден раз вище плит, вставити клітки для верхніх камор; домурувати стіни, зробити склепіння, вмурувати грубші труби. Все це робиться так, як робилось при нижніх каморах. Грубші труби також висовуються в камори на 4 вершки, а в них пропускаються ті тонкі тоуби, котрі йдуть з нижчих камор. Грубі труби повинні виходити аж на двір, через дах. Це робиться для того, щоб в них був добрий протяг і щоб та пара, яка виходить через труби, не зоставалась в будинкові. Четвертий димоход закінчується на рівні із склепінням; в нього вставляється трьохвершкова труба, котра також виводиться на двір через дах. Як що покажеться, що тяг в печі малий, то трубу треба побільшити на аршин або півтора. Це саме треба зробити і з витяжними трубами, коли тяг в каморах буде слабкий. Бо найкраще сушяться сливи тоді, коли пара, що з них виходить, не зостається коло них, а зараз-ке виходить в повітря. Обидва склепіння вирівнюються під їдну лінію, а сторчові димоходи — перший, другий і третій — закладаються залізними заслонками. Заслонки повинні бути трохи нижче від поверхні, для того, щоб їх краще примастити.
Рис. 8. План виходу диму з-під четвертої плити.
Скінчивши мулярську роботу, пригнати дерв'яні дверцята до камор. Коли сушарня висхне, то обтинькувати, вигладити і побілити. Білиться для того, щоб було видніше, коли прийдеться робити коло слив при лямпі. Як час дозволяє, щоб сушарня висхла сама, від соняшного тепла, то в печі і в каморах повідчиняти дверці, повиймати плити, в димоходах поздіймати заслонки і так зоставити, поки сушарня не висхне. Як же нема часу ждати, то висушити сушню треба вогнем. Для того, добре пообмазувати всі плити, а також заслонки при димоходах, запалити вогонь. Вогонь не повинен бути раптовий, щоб не потріскалося там, де не повинно тріскатись. Щілини, які зробляться коло плит і коло заслонок при висиханні, замашувати наново.
Пригреблиця повинна бути не вужча від 22—24 вершків, бо иначе зле буде вкладати й виймати ліси в нижчих каморах. Проти середини сушарні повинні бути сходи із чотирьох ступнів. Пригреблицю можна обмурувати цеглою, але краще обкласти її деревом, якими-небудь оба полками, кілками, бо це дешевше і чистіше. Рівну сторону обаполків треба вигладити, а краї постісувати до шнура і порівняти спустом, бо як не будуть рівні, то буде сипатись в пригреблицю земля, а це не добре. Стовпцями, до яких треба прибити кілки, можуть бути звичайні дубові коли довжиною 19 аршина. Їден бік в колові треба обтесати до шнура або до линейки і цим боком обернути до пригреблиці. Два коли на вуглах коло
Рис. 9. План пригреблиці і сходи.
сходів повинні мати по два рівних боки. Роскопавши трохи пригреблицю з трьох боків і викопавши яму для сходів, намітити довжину і ширину пригреблиці, а також місця для дрючків з таким рощотом, щоб коло сушарні обаполки заходили кінцями за мур, щоб довжина і ширина пригреблиці не були менші, ніж то потрібно, і щоб пригреблиця не була коса. Вимірявши добре, позабивати або краще позакопувати дрючки в землю (рис. 9). Щоб стовпчики з часом не розхитались і не подались з дошками в пригреблицю, треба коло них позабивати навкiс в стіни пригреблиці дрючечки довжиною ¾ арш., і їх забити насвкіс, прибити добре до сторчових колів цвяшками, а кінці поврізувати, щоб личкували з стовпчиками (рис. 10). — Ширина ями для сходів повинна бути 1 арш. Ступнів 4, кожний шириною 5 в., значить, довжина ями повинна мати 20 верш. Повбивавши стовпці і для сходів, як показано на рис. 9, поприбивати обрізки дерева в пригреблиці, при чім вони повинні починатись на піввершка нижче. останньої цеглини під піччю. В дірі для сходів оббивається тільки задня стінка вся; до бокових же стінок спочатку прибиваються в самім низу обрізки шириною вершків 2½—3, а решта потім, як буде замошено дно пригреблиці. Дно замощується так: вибрати землю так, щоб вона була на 1½ в. (на 1 цеглину) нижче від останньої цеглини під піччю, зважити до ватерпаса, вирівняти, добре вбити стовпцем і замостити на вапні доброю цеглою. Замошується, розуміється, до ватерпаса, і замощується
Рис. 10. Закріплення стовпчиків коло пригреблиці.
не тільки пригреблиця, але й діра для сходів. Як пригреблиця замощена, зрізують коли і зайві обрізки дерева, і роблять сходи.
Сходи робляться так: всю винину ями розділити на 5 однакових частей і цей поділ зазначити рисами на всіх чотирьох стовпчиках, до котрих прибиваються бокові обрізки дерева. Де проходять ці риси, то до такої вишини повинен бути ступінь. Потім пильно розділити бокові стінки, починаючи од пригреблиці до задньої стінки, на 4 части, поділ зазначити внизу, на тих вузьких дошках, а в міру того, як будуть прибиватись дошки вище, продовжувати ці лінії поділу вгору, пильнуючи, щоб вони йшли простопадно, до піона. Де проходять ці лінії, там повинен бути передній край ступіня. (Як дошка для ступнів буде ширша від тих частей, на які поділено бокові стінки, то нема потреби і звужувати, а попросту пустити так, щоб їден ступінь трохи заходив під другий). Так все роззначивши, приладити обрізки дерев'яні до правої і лівої стінки шириною до першої риси на стовпчиках. Перш ніж прибити ці приладені обаполки, треба вирізати на їх кінцях місце для першого ступіня внизу; прибити обаполки до стовпчиків, а до обаполків ступінь. Потім прилажуються обрізки шириною до другої риси на стовпчиках, знов робиться місце для другого ступіня, прибиваються обаполки до стовпчиків, а ступінь до обаполків, і так дальше, до верху. Після цього всі стовпчики коло сходів зрізуються на тій-же вишині, як і в пригреблиці, лишні обаполки зтісуються і зістругуються і всі стіни обкладаються зверху якою-небудь міцною лиштвою, наприклад, латою, котра прибивається до стовпців і до обаполків, з котрими повинна личкувати. Нарівні з цею лиштвою замощується земля у всьому будинкові, при чім від дверей будинка до сходів, де найбільш ходиться, варт положити твердішу цеглу.
Будинок над сушарнею який хто схоче, такий може і поставити. Тільки треба мати на увазі, щоб за сушарнею можна було пройти для прочищення 4-го димохода, з правого боку сушарні щоб було місце для станка з порожніми ситами і коло нього проход за сушарню, а з лівого доволі місця для палива. По цей бік пригреблиці, від дверей, з правої сторони, повинен бути тапчан з сінником для сушара, 3 лівої — місце для посуду, в який збіраються сливи. Будинок не повинен бути занадто низкий, бо зле буде ходити в ньому. Стіни будинка найкраще обмастити глиною, а дах дати бляшаний. Коли стіни будинка обмащені і взагалі не провіває вітер, сушарня лучче держить тепло, менше треба палива. А під бляшаним дахом безпечніше робити при світлі. Дах і стіни в середині варт побілити, — буде відніще.
В будинкові повинні ще бути приладдя для перебирання ліс. Приладдя для їдної ліси — це просто дві поперечки на 4 шнурках. Як що покласти лісу на ці поперечки, то буде подібне до колиски. Шнурки з перекладинами примоцьову27ються до кроков, а коли їх не треба, то відводяться до стіни і зачіплюються на гачки. Всіх приладдів може бути п'ять, а то й шість: два над пригреблицею, два по боках пригреблиці, їдно над сходами, їдно межи сходами і дверима. Для перебирання ліс на дворі, треба або мати козли для кожної ліси, або вбити стовпчики в землю і на них прибити дві лати, — ідна від другої на аршин, і ліси класти на латах.
Перед сушінням треба повимітати сажу із всіх димоходів — і сторчових, і поземих, а також з димової труби. Пообмащувавши наново плити і заслонки, запалити вогонь, щоб добре пообсихало. А як глина потріскає, то поновити. Пам'ятати треба, що ні коло плит, ні коло заслонок не повинно бути шпар. Як будуть шпари, то зменшиться тяга, і тепло буде йти не туди, куди повинно. А опріч того, в камори протисниться дим і засмердить сливи.
Вогню в печі не тримати великого, — нігде не нагрівати першої плити до червоного, бо це без потреби. Дверці від печі тримати зачиненими, а відчиняти більш або меньш тільки піддувало. Через це вогонь рівніще гріє плиту. В першій каморі (над піччю) щоб дух не вдаряв раптово в ліси (сита), треба на плиту насипати піску грубиною на вершка. Це треба робити і з другими плитами, якщо вони будуть гарячіщі, ніж треба.
Паливо, яке-б воно не було, — чи дрова, чи инше, — безумовно повинно бути сухе. Як палити сировим паливом, то під третьою і четвертою плитами, а також в другім і четвертім сторчових димоходах і в димові труби буде збиратись сік, котрий з часом розмягчить цеглу, а в димовій трубі і на плитах заведеться сильна иржа.
Порожніх ліс не держати в каморах або в иншім місці, а складати в станку. Може трапитись, що через недогляд сливи потечуть і занечистять ліси. Такі ліси зараз треба очистити. Для цього варт-би мати щітку з рижової соломи, яку можна купити в городі чи в містечку за 15 – 20 коп., або стару, непотрібну щітку, якою чешуть льон та прядиво. Як же таких щіток нема, то звязати пук звичайної нем'ятої соломи і рівно утяти кінці. Чистяться ліси так: взяти відро води, вмочити в воду щітку і такою мокрою щіткою терти вдовж по прутах, поки не очистяться. Вимивши лісу, зараз добре висушити, щоб не иржавіли цвяшки та шруби.
Пригреблицю весь будинок тримати в великій чистоті, щоб не було порохів та павутиння. Камори втягають в себе повітря. Як в будинкові будуть порохи, то вони з повітрям будуть входити в камори і осідати на сливах. Ще більше буде осідати їх на тих сливах, що на лісах в станку. А це псує продукт і зменьшує його цінність. Замітаючи, треба полити водою, а пригреблицю і тапчан поливати гарячою водою, щоб не заводились комахи та инші кузки. Сінник і одежу сушара на день виносити на двір, а вносячи в будинок, вибити і витріпати, щоб не було пороху.
Як скінчено сушення, сушарню треба затушкувати, щоб не псувалась від осінніх сльот та від снігу. Для того, коліна труб, що виходять на дах, поздіймати і поховати в будинкові, дірки на даху, де проходять труби, позатикати соломою і добре обмастити глиною, щоб не протікала дощова вода. Сушарню з боків і зверху пообкладати соломою, в пригреблицю і на сходи також накидати соломи, щоб зімою не позавівало снігом через шкалубини в дверях та коло дверей.
Хто сушив у димовій сушарні, той легко міг би й сам навчитись сушити в духовій. Одначе вважаю не лишнім навести деякі вказівки з книжок учених і досвідчених сушарів, а де-які й такі, що потрібні спеціяльно для цієї сушарні.
В цій духовій сушарні можна сушити яблука, груші, сливи, всякі ягоди і всяку городину. Але у нас нема звичаю сушити на продаж всього цього, опріч слив. Через те я буду говорити тільки про сушення слив. Що-ж до яблук, котрі часто сушать разом із сливами для свого вжитку, то про них треба сказати, що їх сушиться навпаки проти слив: сливи починають сушити в найменшім духу, а яблука — в найбільшім.
Коли в першій каморі вони добре зашкарупнуть, тоді переставляють їх в третю або в четверту камору, щоб відійшли і зробились жилавими. Хто хтів би мати сушені яблука білі, а не темні, то, кришучи, кидати в воду, а витягши із води, як найскоріше розложити на лісах і вставити в дух.
Сливи сушити тільки добрі, добрані. Побиті, поміжчані сливи, про котрі наперед можна сказати, що вони на сушарні витечуть, — лучче не класти, бо запаскудять лісу і з них самих толку буде мало. Не брати також дрібних слив, бо дрібні сливи псують сорт і зменшують ціну гарних слив. З побитих і дрібних лучче зварити павидло. Як-же заходжуватись коло павидла ніколи, то, розуміється, треба сушити всі сливи — і дрібні, і дорідні. Але, збіраючи з ліс висушені сливи, одділяти дорідні од дрібних. При продажі, на дорідні класти їдну ціну, на дрібні — другу.
Як довго повинні сушитись сливи? Учені сушарі кажуть, що чим скоріше висушити сливи, тим вони будуть луччі, солодчі; а чим довше сушити, тим гірші, бо закисають і від сушення стають кисліщі, ніж сирові. Звичайний строк для висушення слив вони щитають 24 години, до 28 і навіть до 30 годин. Але треба знати, що цей строк вони щитають для венгерок і взагалі для добрих сортів, котрі в сушенні далеко триваліщі, ніж наші кислі. Там, де венгерку можна припекти. погнати скоріше, наша слива трісне і витече. Опріч того, учені сушарі стараються брати для сушення сливи стиглі, бо стиглі скоріше сушаться, не так легко тріскають, як недостиглі, і дають кращий і солодчій продукт. У нас не звертають увагу на те, щоб сливи були стиглі, а стараються як можна скоріше сушити, бо бояться сльоти або сильного вітру. І через те сливи починають сушити зеленкуватими. Як для венгерок треба от 24 — до 30 годин, то для наших нетрівалих, та ще не завше стиглих, треба-б від 36 до 48 годин. Як би то не було, сушар повинен старатись вигнати сливи як можна скоріше, але безпремінно при тій у мові, щоб сливи не текли.
Насипати сливи на ліси не можна грубо. Людям здається, що чим більш насипати, тим більш насушиш і тим скоріше висушиш. Це шкодлива помилка. Чим грубше насипати, тим сливи довше будуть сушитись, значить, будуть киснути. А опріч того, грубо насипані сливи повинні текти не тільки при більшому теплі, але й при малому, і он через що: коли сік в сливі нагріється, то він парує, і для тої пари повинен бути вільний вихід через ті маленькі, непомітні для ока дірочки, які знаходяться скрізь в шкурці сливи. Коли-ж слива обкладена другими сливами мало не навкруги і тільки в кількох місцях шкурка не закрита, то в ці незакриті місця буде тиснутись гара за всієї сливи і легко може прорвати шкурку. Як би слива лежала вільно, то навіть через прорвану шкурку соку витікало-б не так-то багато, але вона лежить під грубим шаром других слив, і цей шар гнітить її, як в пресі, і видушуе з неї той сік, котрий повинен-би зостатись.
Сливи на ліси треба класти їдним шаром, щоб не лежали їдна на другій. Вигрівши добре сушарню, вставити п'ять ліс із сливами в станок над сушарнею і піддержувати вогонь як належить. Через 6 годин ці п'ять ліс переставити в четверту камору, а в станок вставити других п'ять. Ще через шість годин ліси із четвертої камори переставити в третю, із станка — в четверту, а станок вставити свіжі п'ять ліс, і так дальше, поки ліси не дойдуть до першої камори і поки сливи не висхнуть.
Розуміється, що перестановку ліс не можна робити так, як би це робила машина: переставив, та й чекай 6 годин. Строк 6 годин вказано тільки приблизно. Бо, як уже було сказано, сливи стиглі висушуються скоріше, ніж зеленкуваті. Опріч того, в четвертій каморі сливи треба тримати найдовше. В першій-же каморі, де тепло доходить до 80 градусів (се-б-то таке, як кип'яча вода), учені сушарі радять тримати сливи не більш, як півгодини, щоб не зашкарупіли і не пересушились. Взагалі, ліси треба частіше оглядати. Як би помітилось, що на які-небудь лісі сливи почали текти, то цю лісу зараз-же вийняти і —або вернути її в холодніщу камору, або дати остигнути і поставити на верхнє місце в тійже каморі, звідки вийнято. Сливи течуть — значить не в пору переставлено їх з холодніщої камори. Не можна також ліси в якій-небудь каморі тримати увесь час на їднім місці. Коли помічається, що на самій нижчій лісі сливи більш підсохли, ніж на самій верхній, то ту нижню лісу вийняти, всі ліси понизити, а її поставити на самий верх. Через якийсь час знов вийняти нижню лісу і знов всі ліси поставити нижче, а нижню наверх, і так дальше, поки не прийде пора переставити всі ліси в тепліщу камору. Так треба робити у всіх каморах. Ліси на станку ставляться зверху три, під ними — дві, по боках. Над заслонками, котрі прикривають сторчові димоходи, положити дошку, для того, щоб не дуже гріли.
Переставляючи ліси з камори в камору, треба перебирати, себ-то злучати сливи, котрі іднаково підсушились. Коли-ж цього не требується, то просто перевернути сливи на другий бік. При перебиранні сливи холонуть. Але це сливам не шкодить. Навпаки, учені сушарі кажуть, що сливи час-од-часу треба зовсім охоложувати і чим раптовіще охолодити, тим лучче —а потім знов ставити в сушарню. Не треба брати руками гарячих слив, бо від цього вони стають липкими, а це не добре. Значить, перш ніж перебирати, сливи треба охолодити, наскільки дозволяє час.
Раньше я сказав, що сливи добре сушяться, коли пара з них виходить в повітря і не зостається колоних. Всі німецькі і інші фабричні сушарні зроблені так, щоб можна було як найскоріше виганяти пару. Сушар, котрий звик до димових сушень, повинен добре засвоїти собі цю думку, бо в димових сушарнях робиться як раз навпаки: лісу з сливами прикривають дошками, а шпари межи дошками затушковують ганчірками, і через те сливи не сушаться, а паряться. Найбільш треба слідкувати за четвертою і третьою каморами, бо в них найбільше збірається пари. Як помічається багато пари — а це можна взнати, вложивши руку межи ліси-то трошки одхилити дверці, щоб більш входило сухого повітря. Тоді пара буде виходити скоріше, бо окрім труби вона буде виходити ще через дверці, вгорі.
Як пізнати, що сливи висушені? У нас звичайно сливи пересушують, себ-то сушять більш, ніж треба, бо бояться, щоб сливи не зацвіли і не загнились, а через те тратять в сливах частину ваги. Досвідчені сушарі подають такі ознаки сухої сливи: вона повинна бути мяхка, жилава; як розірвати, то мясо повинно мати такий колір, який воно має в сировій сливці, — жовтувато-зеленоватий; але як здушити, то сік не повинен витікати краплями. Ще подають таку ознаку: розбити кістку, виняти зернятко і скоштувати: якщо воно зварилось — а це можна взнати по смаку-то, значить, слива висушена, хоть би вона яка здавалась мягка.
Особливу увагу повинен звертати сушар на те, щоб сливи були їднаково висушені, щоб не були їдні мякші, другі сухіщі. Їднаковість продукту має в торгівлі велике значіння.Велика є спокуса поставити тут же, в будинкові, що над сушарнею, добру кухву і в неї ссипати сухі сливи в міру того, як будуть збиратись з ліс,— і не треба далеко носити, і не зацвітуть, бо тепло і сухо. Яле цього не треба робити. Бо через те, що тепло, сливи будуть підсихати більш, ніж треба, зробляться твердими і втеряють де-яку частину ваги. Відомо також, що сливи в високій кухві можуть зігритись.
Переховувати висушені сливи учені сушарі радять так: сливи, зняті з ліс, повинні зовсім охолонути. Складати їх не в бочки, а в невеликі скриньки, приміром, по 30 або 40 хунтів[7]). Вистеливши скриньку чистим папером, сливи не насипати, а вкладати руками щільно їдну коло другої. Поклавши кілька шарів, пригнітити чим-небудь тяжким, щоб сливи сплющились і щоб межи ними не було порожніх місць, бо в таких порожніх місцях може завестись цвіль. Наклавши таким способом скриньку вщерть, прикрити сливи папером і прибити віко. Ні в якім разі не тримати скриньок із сливами в погрібі або в шопі на землі, щоб не вкинулась цвіль; а складати їх в коморі, звисока. Через якийсь час скриньки все-таки треба переглядати. Як би помітилась цвіль, то такі сливи треба добре перемити в холодній воді і обсушити в середньому духові (який буває в третій каморі, коли сушіння йде повним ходом).
Накладаючи слив в скриньки, треба пам'ятати їдну дуже важну річ. Часто трапляється, що зверху накладуть гарного товару, а в середині будь-якого. Продавець хоче, щоб купець щитав увесь товар таким гарним, який зверху, і думає цим ошукати купця. Але купець дуже скоро пізнається на цих штуках, бачить хвальш і цінить товар далеко нижче, ніж він варт. Найкращу ціну бере той, про кого купець певний, що він продає без хвальші.
——————
- ↑ Од станції Проскурова — 20 верстов.
- ↑ При великому врожаї сушать неділь шість, — в такім разі можна насушити 75 пудів.
- ↑ Може кому показатись неможливим, щоб по таких крутих переходах дим легко переходив у комін. Мені самому так здавалось: тим часом практика показала, що при цих переходах тяга в сушарні всетаки дуже гарна.
- ↑ Щоб спірніще йшла робота з поділом лиштівок, то треба зробити дві міри: їдну для поперечніх, другу для подовжніх і значити на лиштівках не до аршина, а до тих мір.
- ↑ Вивіряючи зігнуту штабу, треба міряти так, щоб форма входила в штабу, а не штаба в форму, се-б-то від їдної простої части штаби до другої повинно бути 125/8 в.
- ↑ Учені сушарі кажуть, що пара, яка виходить із сушини, збірається найбільш не під самою стелею, а нижче. Через те труби для пари містяться не нарівні з стелею, а спускаються трохи нижче,
- ↑ Найкраще роздивитись у місцевих купців, в яких завбільшки скриньках вони відсилають свої сливи і з якого дерева ті скриньки, — то таких і собі наробити або накупити.
А. Терниченко. Чим і як сіяти в полі. Хліборобська розмова. З малюнками 11-те видання |
ц. 5 коп. |
Його ж. Пропашні рослини (картопля, буряки, морква, кукуруза, соняшники, де і як їх розводити в полі). З малюнками |
ц. 5 коп. |
Його-ж. Грибки на хлібах (спориння, зона, сажка та іржа де вони беруться і як з ними боротися). З малюнками |
ц. 6 коп. |
А. Силенко. Реміснича справа на Україні |
ц. 3 коп. |
Є. Чикаленко. Як впорядкувати хазяйство в полі |
ц. 3 коп. |
Календарь-Порадник на 1913—14 рік. З мал. |
ц. 20 коп. |
Агроном В. Яблоновський. Сіяна трава-люцерна. З малюнками |
ц. 6 коп. |
І. Щоголів. Що шкодить нашим садкам. З малюн. |
ц. 6 коп. |
Д. Кулачок Про парники та городину. З мал. |
ц. 6 коп. |
А. Силенко. Про сельсько-господарські товариства |
ц. 6 коп. |
А. Євдокимов. Як спродувати хліб через тов-ва. |
ц. 3 коп. |
Агр. П. Гавсевич. Про лікарські трави. З мал. |
ц. 6 коп. |
Д. Кулачок. Про сорти городини (друк-ся). |
(друк-ся) |
Д. Терешівський. Селянська духова сушарня |
ц. 7 коп. |
Збірники „Агроном і кооператор“ I. |
ц. 35 коп. |
Справочник „Кооператор-Практик“ |
ц. 1 карб. коп. |
Метелик І. Як обробляти землю під ярину. З мал. |
ц. 1 коп. |
Метелик II. Про насіння та сіянку. З мал. |
ц. 1 коп. |
Метелик III. Про томасівку З мал. |
ц. 1 коп. |
Мателик IV. „Громада великий чоловік“ |
ц. 1 коп. |
Метелик V. Вівсюг та осет, — як з ними боротися в полі. З малюнками |
ц. 1 коп. |
„РІЛЛЯ“ за весь 190—11 рік. Всі 24 №№ і за 1912—13 рік з перес. |
ц. 2 карб. коп. |
Ціни зазначено без пересилки. Хто виписує на 5 карбов. — пересилка дурно. Безплатно або за свою ціну висипаються пробні числа часопису „РІЛЛЯ“, метелики, статути хліборобських спілок. Перш усього задовольняються передплатники і читачі „РІЛЛІ“.
Має завданням своїм ви давати сельсько-господарські книжки, листки, журнали і цим подавати агрономичну поміч селянській людності на Україні. Товариство має право одкривати склади, контори, видавати справки, взагалі провадити промислово-агрономичну роботу. Всі члени Тов-ва поділяються на повних товаришів і вкладчиків. Усі кладуть не менш одного пая на протязі року. Пай 25 карб. Вкладчики опріч внески своєї більш нічим не одповідають. Нових членів та вкладчиків приймає Правління й Рада.
Справки, статути і пояснення охоче висилає Правління. Всі спільники Тов-ва одержують нові видання товариські безплатно.
Виписуйте популярний український тижневик для сельської і робітничої інтелігенції. „МАЯК“
Виходить „МАЯК“ два роки в Київі, несучи що тижня читачам багато цікавих новинок оповідань, віршів, статей публіцистичних і розваги. Багато співробітників кореспондентів по Україні.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі. Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1929 року і автор помер щонайменше 100 років тому. |