Рінь (збірка)/Ганібал в Італії

Рінь
О. Ольжич
Ганібал в Італії
Львів: Накладом Богдана Кравцева, 1935
 
ГАНІБАЛ В ІТАЛІЇ


Він покотився з опалевих гір,
Важка лявіна тіл людських і зброї,
Етрурії і Ляція простір
Роздерти боєвих слонів сурмою.

 І Требія. І Канни. І ганьба.
 Двох консулів перед лицем полону.
 І кожний раз з Великого Горба
 Нервовий марш нового лєґіону.

І скрута знову. Завтра чи тепер
Кінець, що наближається без стриму?
Здавалося, у попелі умер,
Погас вже горячковий огник Риму.

 Та клали новобранець і едил
 На кожний шлях, що Він по ньому рушив,
 Щити, списи, важке залізо тіл
 І крицеві холодні леза — душі.

Він спотикався, ранився об них,
І кров гаряча, як піски пустелі,

На горду землю в корчах камяних
Прорвалася, мов струмені веселі.

 Тоді стара вовчиця язиком
 Прибігла облизати чорний камінь.
 Постояла, оглянулась кругом
 І назирці побігла за полками.

*
Ось раптом похід скоршає помалий,

Зітхають груди, попускають жили.
Це наші лєґіони, Ганібале,
Незримі Альпи ззаду залишили!

 Спадає схил нестримано і круто.
 Не місце ласці і не місце скарзі!
 І бє холодний град жорстоко — люто
 Сріблом і міддю плодоносний Тарзіс.

Важкі триреми — ворога потала —
Міцні борти, просмолені вітрила,
Як кволо ви в блакиті потапали,
Як чадно серед темряви горіли.

 Як кидалась ти на списи, на луки,
 Пунійська Львице, яросте Ваала.

 Від буряного гніву до розпуки
 І від розпуки до нового шала.

Хай Мардука огонь палає досі —
Розслаблені роскошами коліна.
Жіночі перстні і туге волосся
Тебе вже не врятують, Картаґіно!

 Далеке місто на узгіррях синіх,
 Де линуть хмари і вітри північні,
 Тебе приносить жертвою пустині
 І здобуває нагороду — Вічність.