Русалка Днѣстровая/Передговор к Старинѣ
| ◀ Зазуля | Русалка Днѣстровая Передговор к Старинѣ (Руслан Шашкєвичь) |
Пѣснѣ зо староѣ рукописи ▶ |
|
СТАРИНА є то пѣснь хороша звеняча, що різним способом в нашѣ часи загомонює, що різним настройом озиває-ся з передвѣка до нас — и раз тихим миленьким голосом промовляє, обнимає солодким чувством сердця, а з нова піднимає величною силою душу, чудує казаў-бись надприродними дѣлами ум послѣдних, — то знова залебедит тужно, плачем голубиним дѣдів розплакує сини — то знова обвѣвує потѣхою и радощи в сердця нагортає, а в душах зводит святую почесть покійним праотцям. — Старина є то великій образ, є то зеркало як вода чистоє в котрім незмущенноє являє-ся лице столѣтей. Там тобѣ внуче глянути, а взришь, як твоѣ отци, твоѣ дѣди жили, що дѣяли, що ѣх веселило, радувало, а що печалило, акоє сонце межи ними сияло, як думали, яким духом обнимали природу, охрестности, свѣт цѣлий, ским ся стирали, и як се на них дѣлало, який ѣх свѣт внутренний, а який зверхний, що ѣх надѣляло до сильного дѣяня, а що ѣм силу віднимало, який ѣх язик, яка бесѣда, яка ѣх душа, якє сердце — словом, якими хотѣли перед тобою явити-ся, и що по тобѣ ждали. —
Сесе всьо для нас не бридня. Чужина нас займає, чомужби нашина не прилягла до сердця, не промовила до душ наших сильним словом. — Окрухи, ба великі куснѣ сего образа, сего чудного зєркала придержали-сь до нинѣ, переховали-сь по церквах, по манастирьских книжницьох, по честних священниках, по пѣснолюбних дяках, нещоби и під низкими стрѣхами, по сановитих господарах, — которе вони честят, и переховуют мовь святині подарок з неба. — Сукромі голоси бринят по всей Руси (то пѣснеў, то казкоў, то небилицею, то поведѣнкою, то приповѣдкою, то заганкою, то обрядом и м.и) лишь ѣх скликати в одно, а стане пѣснь велика, доўга, безконечна, що цѣлим свѣтом загуде, що сильно розгремит славу перѣдних и нинѣшних лѣт всього народа. —
Знайшли-сь многоучені мужеве, (лишь ѣх не годѣ на так великоє дѣло) що занимают-ся хотячи згорнути тату неувядаєму красоту передвѣцьку. — Честь и поўна подяка не мине ѣх; коб лишь не далеко відсували радость нашу, и що скорше дали нам госповати-ся тим, що придбали своѣми трудами. —
Руслан Шашкєвичь.