Олѣнь.

Бѣгаў Олѣнь по горах,
скакаў сторонами
по горах по долинах
красні пароги носиў.
Красними парогами
густий лѣс продираў;
по лѣсѣ скакаў
легкими ногами.
Ой, тут молодец хоџуваў по горах!
долинами ходиў в люті боѣ,
горду зброю на собѣ носиў;
твердоў збройоў глоти врагів розбиваў.
Нѣт вже молодця у горах!
ІІоскочиў нань люто лестний враг
заскалиў очи злобоў розжарені
вдариў тяжким молотом в груди,
застогнали мутно лѣси жалостиві
з молодця випер душу душицю.
Се-ся вилетѣла квасним тяглим горлом
з горла красними устами.
 Ой тут лежит, тепла кровь
тече за душею, що злинула,
сира земля тьє кровцю горячу. —
В кождій дѣвѣ жялосливе сердце. —
 Лежит ледѣнь у земли холодній,
на ледѣню росте дубец, дуб
росклада-єсь в суки ширше й ширше.
 Ходит Олѣнь с красними рогами
скаче на ногах на шпарких,
горѣ в листьє спинат тонкє горло.
 Злѣтают-ся тоўпи бистрих кругавцѣв
зо всього лѣса тут на тѣнний дуб
усѣ покракуют на дубѣ:
„Паў молодец злобою врага.“
Всѣ дѣви плакали молодця.
 Р. Ш.