Ротації/Баляда про блакитну смерть
БАЛЯДА ПРО БЛАКИТНУ СМЕРТЬ
Примарні камяниці і коші подвір'їв,
мов нетрі мороку, вузькі і мокрі сходи.
Провалля ночі, що його ніхто не зміряв
і смуток темних брам і цвілі млосний подих.
Зімятий і заляпаний паперу клаптик,
коротка, проста записка: „ніхто не винен,
злочинця не шукати”! Йде у тихих лаптях,
мов мудрий кіт, дахами місяць, нетля лине.
З розкритих проводів букетом синя пара,
із мідних, спухлих жил блакитна кров струмує.
Зза шахви, що в півсні принишкла з ляку марить,
примарне сольо на клярнеті смутку, чуєш?
Палає струм блакитний, мов душа в надхненні
і шепіт божевілля два серця колише
зпід дна сзідомости;
І ніч у вир шалений!
І синім квіттям газ в подертий килим тиші!
На ліжко човен розкоші й нудьги кохання
сідає миша місячна — цинічна й куца
і тіло з тілом тісно сплетені в останнє
в неситих скорчах болю й насолоди вються.
Похилений над ними синій янгол газу
вінчає їх вогнем блакитним, наче міртом
і душі, мов лілеї, кидає в екстазу,
аж спаляться, немов останні краплі спірту.
24. грудня 1935.