Робінзон Крузо (1930)/3
| ◀ 2. Як я виїхав до Африки і попав у неволю | Робінзон Крузо пер.: Юра Шкрумеляк 3. Як я попав на безлюдний остров |
4. Мої перші дні на безлюднім острові. — Печера під горою. — Упольована ляма. — Звідки я дістав огонь? ▶ |
|
——————
Чотири роки прожив я в Бразилії і таки добре розбогатів. Та вдоволений я не був і сам собі дивувався, що витримую такий час на одному місці. Вже тягло, мене щось далі і я прочував, що недовго мені побувати в Бразилії. І так сталося.
Я часто говорив свойому спільникови тай другим властителям плянтацій[1], що в Африці мож легко забогатіти, бо там можна виміняти всякі дрібні металеві й скляні вироби за золотий пісок, слоневу кість, а навіть за чорних невільників. Це дуже зацікавило жадних зиску плянтаторів, головно ходило їм про муринів-невільників, щоби працювали на плянтаціях, бо годі було дістати робітника. Так раз прийшли до мене плянтатори і заявили:— »Друже Робінзоне! Ми врадили купити спільно корабель, накупити всяких товарів і вислати з тим всім тебе до Африки виміняти це майно на золото й слоневу кість, та особливо дістати невільників. За це ти матимеш рівний поділ з нами!« — »Згода!« — сказав я і щиро втішився що вже не буду сидіти на одному місці, але зазнаю нових вражінь і нових пригод.
Корабель був скоро приготовлений, товарі навантажені, найнято капітана і добру залогу з дванайцяти люда. Я заключив зі своїм спільником умову, в якій він зобовязався, на час моєї мандрівки, опікуватися моєю часткою ґрунту і переховувати весь прибуток з неї аж до мого повороту. Потім попращався з усіма і рушив в дорогу дня 1. вересня 1659 року, саме у 8 літ від того дня, коли я всів на корабель у пристані Гель. Тепер мав я вже майже 27 літ.
Страшна була наша плавба. Правда — дванайцять днів плили ми просто на схід, в сторону Африки, і сприяла нам прекрасна погода. Але на тринайцятий звіявся страшенний вихор і кинув нашим кораблем в бік та поніс його в зовсім иншім напрямі. І так плили ми, гнані вітром, навмання, других дванайцять днів. Ми гадали, що туй-туй прийдеться загибати. Троє люда таки тоді згинуло, двох змив водяний вал з покладу, а один умер від пропасниці. Зі мною і капітаном лишилося тепер всіх 11 люда. На 24-тий день нашої плавби капітан корабля при помочі приладів і компасу обчислив, що нас загнало під 12-тий ступінь північної ширини, отже ми плили не до берегів Африки або Европи, але до берегів Ґваяни, на північ від Бразилії, повище Амазонки, а недалеко гирла великої ріки Оріноко. Ми втратили всяку надію на подорож до Африки. Наш корабель ушкодила буря в кількох місцях так, що ми ледво плили. Тож рішилися, поплисти до Західних Індій і просити ратунку на островах, що належали до Анґлії. Ми звернули на північний- захід, щоби дістатися до одного з тих островів. Та доля захотіла інакше.
Тільки що почали ми плисти в тому напрямку, коли це звіялася нова страшна хуртовина й погнала нас в такі сторони і до таких островів, де не ждав би нас ратунок, але певна смерть від людоїдів. Так гнало нас цілий день і ми здалися вже на Божу волю. Нагло — вже над вечір — один з наших моряків закликав несамовито:— »Земля! Земля!«
Ми вискочили з кают на поклад, — та в тій хвилині почули, що наш корабель вдарив сильно об щось тверде і станув на місці. Морські буруни били в нього з такою силою, що ми вже не надіялися ратунку. Одинокої надії додавала нам ще недалека земля, але ми не знали, чи це остров, чи суходіл, чи там добрі люде, чи людоїди. Та вкінці годі було далі ждати, бо корабель перевертався і йшов під воду. Ми посідали в ратункове човно — нас одинайцять — і пустилися плисти в сторону берега, готові на все найстрашніше. Ми плили по грізних бурунах і що хвиля заглядала нам смерть у вічі. Човно перехилялося то в один, то в другий бік, а ми тільки шептали молитви і трималися судорожно країв судна. Не було надії на ратунок. Бо хоч би ми й доплили були до берега, то шаліючий вихор був би вдарив нами об скелю і розніс нас і човно на кусні. Та ми й недоплили. Ще було далеко до берега, як раптом наднеслася проти нас висока грізна филя, мов гора, і одним ударом перевернула човно, а ми всі пірнули в воду. Навіть перехреститися не було часу.
Я добрий пливак, але ніяк не міг був виринути з води і вже почав дуситися. Та раптом мною сіпнуло і викинуло, як дощинку, на верх. Я віддихнув двічі і в тій секунді залило мене знову. Так кидало мною кілька разів. Могутні филі бавилися мною, як мячиком. Нарешті прийшов ще один вал і шпурнув мною так, що я вдарився грудьми об щось тверде і був би певно зімлів з болю, але зимна филя облила мою голову. Я судорожно вчепився якоїсь скелі і добре вчинив, бо об беріг стали бити нові буруни, які грозили змести мене назад у морську глибінь. Та буруни слабшали і били щораз низче, а я останками сил поповз на вершок камінистого берега і впав безсильний на клаптик трави. Я був уратований!
Я пригадав собі ще раз той перестрах, в якому заніміли мої товариші, і їхню страшну смерть, — якої я один оминув, і неописана втіха опанувала моє серце. Я скакав, танцював, бігав, кричав, забуваючи про всяку небезпеку і не думаючи про те, що зараз може жде мене тут страшніша мука й смерть, як нагла загибіль на човні.
Та по хвилі я почав розглядатися по околиці, довкруги себе, і моя радість поволі остигала. Перемочений до нитки, голоден, ослаблений, стояв я серед незнаного мені світа, незнаючи, куди я дістався і що мені грозить. Я попав у розпуку і став бігати, як божевільний, рвучи волосся на голові і бючи себе кулаками в груди. Аж як доглянув недалеко жерело води і напився та вгасив свою страшну спрагу, я трохи успокоївся і передусім подумав, де би заснути. Не маючи відваги лягати на землі, я виліз на якесь кріслате дерево, що росло недалеко берега, і примостившись на його галуззю — заснув твердим сном.
- ↑ Плянтація = великі городи, де управляють тютюн, цукрову тростину, каву і т. п. Властитель плянтації = плянтатор.