Рання осінь/Косивши дядько на узліссі жито
| ◀ Туман стіною | Рання осінь Косивши дядько на узліссі жито |
За давнини якийсь дикун незнаний ▶ |
|
Косивши дядько на узліссі жито
Об жовтий череп косу зазубив…
Кого й за-віщо тут було забито,
Хто і для кого вік свій загубив,
Йому байдуже…
Тут, на місці бою
Таке дорідне жито та густе;
А що на гній хтось жертвував собою, —
Пусте…
Косар схиливсь над річчю дорогою —
Косою срібною, що череп пощербив,
І череп той відкинувши ногою —
— Порозкидало вас! — проговорив.