Рання осінь/Дикий сон мені що-ночи сниться

Дикий сон мені що-ночи сниться:
Я — скрипаль в пивниці „Mon ami“,
Награю гостям такого Гриця,
Що ніхто й ніколи не умів…

А вони, вигукуючи хрипко,
П'яно плачуть, всіх і все клянуть…
…Голосніше вий, ледача скрипко,
Розливай гарячу каламуть!..

Але тихші все й журніші звуки…
Все щиріші рухи і слова…
Голови не слухаються руки,
Нижче й нижче никне голова…

І тоді п'яним потворним дивом
Вибухає істина на мить, —
На руках, що держать кухлі з пивом,
Кров чиясь парує і кипить!


І все ширше шириться пивниця…
І пливуть в кривавім тумані
Посинілі передсмертні лиця,
Плач і зойки дикі і п'яні!

І в гурті, між вбивників і трупів,
Я, скрипаль з пивниці „Mon ami“,
Вию так в обличчя ночі глупій,
Як ніхто й ніколи не умів.