Ізійшло багато ночі,
Сплять великі і малі,
А каганчик все мигоче
В хатї вбогій на столї,
То на мить мов погасає,
То ізнов заблима він,
Вбогі стїни осяває,
Стіл та лави коло стїн.
Вбого, тихо у тій хатї,
Тілки прядка торохтить:
Не ляга ще досї мати,
Син давно спокійно спить.
Сьвітло инодї осьвіте
Піл, де сон його повив:
Спить хлопя, рядном укрите,
Спить і бачить безлїч снів:
Снитьця хлопцеві пахучий
Лїс і луки у квітках
І пташок рої сьпівучі,
Сонце снитьця в небесах,
Снятьця забавки без краю,
Снятьця радіснії днї…
І щасливий усьміх грає
На губах йому в-віснї.
Спить хлопя, щасливе снами,
Прядка-ж тихо торохтить, —
Наболїлими руками
Ледві можучи робить,
Довгу нитку витягає
Вбога мати удова;
В хворих грудях заниває,
Як під гнїтом голова,
Та не кидає: на сина
Заробляти треба їй…
За годиною година
Йде, усюди супокій;
Каганець самий у хатї
Ледві-ледві миготить…
І пряде бездольна мати,
Син, щасливий снами, спить!
