Під колесами історії/З новим роком
| ◀ Політика й відповідальність | Під колесами історії З новим роком |
Суд історії ▶ |
|
Принятий звичай вимагає, щоб із приводу 1. січня редакція оберталася до читачів із кількома банальними фразами, додаючи до них більш-менш поверховний огляд подій на ріжних полях за минулий рік та кілька побожних бажань і надій на той, що наступає. Цей звичай, у нормальних часах такий простий і людський, стає в наших обставинах болючим завданням, якщо уявимо собі весь траґізм сучасного моменту, з його дантейсько-пекельним минулим і загадково-чорним майбутнім.
Давати огляд подій останнього року колись значило підбирати низку визнаних прояв життя політичного, культурного й господарського своєї нації і всієї людськости, та характеризувати їх як поодинокі звена в загально-національному чи загально-людському поступі. А сьогодні? Яке дивне, яке чуже, яке незрозуміле слово „поступ“! Правда, і раніше вкладано в це поняття дуже неоднаковий зміст, часом протилежний у подробицях, та всетаки чимало було спільного між усіми політичними, культурними і соціяльними течіями і світоглядами. „Поступом“ називали всі приріст означеного матеріяльного дорібку народу чи людей та розвиток означених моральних цінностей духового життя. Та сьогодні ніяк не підійдеш із старими мірами, ні до людей, ні до їхніх діл.
З окрема ми, Українці, чи маємо право і можливість пригадати читачеві які відрадні моменти, позитивні діла, проміння сходячого сонця, прояви високих моральних поривів з останнього року? Чи навпаки, не почуває кожний із нас, що наше національне добро, фізичне й духове, матеріяльне й моральне, з кожним роком котиться більше в низ? До того, куди глянеш, ніде не доглянеш нічого ясного, певного, живого і творчого, що віщувалоб радикальний поворот до кращого у найблизшому році. Здається, можна без пересади сказати, що ми, Українці, зпоміж усіх европейських народів опинилися найнизше і в найгіршому, хоч іще три роки тому назад були поважні причини думати і вірити куди не так, зовсім не так…
Одначе, сьогодні ми не хочемо споминами і докорами відкривати болючих ран. Що більше, правда і справедливість вимагає того, щоб не індивідуалізувати, не навязувати тілько самим нам цього, що загальне, европейське і людське. Справді, в подібному як Україна становищі опинилася зараз не тілько вся Европа, але й уся людськість. Хоч уже три роки як головна війна скінчилася, а культурний віз народів котиться щораз низше і низше. Куди і як довга? Загадка. Визначні уми серед усіх народів відчувають повагу хвилини, грядущу небезпеку, вони горячково шукають, де тут основне лихо і висилюють уми, щоб знайти способи і шляхи для відвернення якоїсь невидимої катастрофи. Та Уелси, Шови, Франси, Ролани й їм под. мають час роздумувати і шукати; вони, при мало що нарушених ще богацтвах, засобах і силах; їхні земляки можуть жити т. ск. з капіталу минулих поколінь ще довгі часи та перед вичерпанням його діждатися повороту до кращого; одначе ми… ми завсіди були убогі, дуже убогі і наші національні капітали можуть скінчитися дуже швидко.
Коротко кажучи, Українцям годі ждати, поки буде знайдений лік на того невидимого рака, що з'їдає народи; вони самі мусять зірватися до самопізнання і самолічення, поки ще час і змога. І тому годі нам підобрати більше корисного побажання з новим роком, як те, щоб 1922. р. був роком зворотним у цьому напрямі, початком нової доби, повороту до національного здоровля. Годі нам на цьому місці ставити діяґноз і розкривати ширші програми; та одну прикмету на верх і вже тепер поставити — здається, у перве в нашій пресі — перед очи нашаго громадянства; а воно не буде мати сумнівів щодо ліку.
Одним із жерел сучасного нещастя уважаємо політичну гіпертрофію народів, чи сказати просто розполітикування мас, хоробливе політиканство, яке прибило або й убило всі инші пориви, кращі і благородніші, та їх вияву на полі умової праці: наукового досліду, артистичної творчости і реліґійного заспокоєння. Погоня за властю (цеж головна ціль політики) і споріднена з нею погоня за майном — це дві головні язви, які побили і вже сім літ добивають людськість. При цьому одно дивно. Ідучи від Заходу до Сходу, бачимо, що разом із нуждою росте політиканство й доходить, серед Українців та Росіян, до апокаліптичних розмірів. Очевидно, маємо на думці головно т. зв. інтеліґенцію, яка все і всюди є носительницею політичних ідей („народ“ в розумінні селянства або робітництва — це тілько порожня фраза в політичному чи скоріше демаґоґічному жарґоні). Не помилимося мабуть дуже, коли приймемо, що прим. в Америці може хиба 5% інтеліґенції цікавиться самохіть політичними питаннями, в Анґлії — яких 10%, у Франції 25%, у Німеччині 40%, у Польщі 50%, у Росіян 80%, а у нас чи не 99%. А наслідки? Та це занадто ясне, щоб це порівнання вести далі, тому кінчимо таким новорічним привітанням:
Менше політики, більше культурних інтересів!
30. XII. 1921