Про новітній націоналїзм

Про новітній націоналїзм (1915
Енґельберт Пернерсторфер
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Цей текст написаний желехівкою.
Видання: накладом друкарні Партії Українських Соціалістів-Революціонерів, 1915.

——————

Обкладинка
ПАРТІЯ УКРАЇНСЬКИХ СОЦІЯЛЇСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ


 

„Боротьбою здобудем ми право своє!“

 
ЕНҐЕЛЬБЕРТ ПЕРНЕРСТОРФЕР
 
ПРО НОВІТНІЙ НАЦІОНАЛЇЗМ
 
Переклад з нїмецького за дозволом автора
 

 

 
Друк і наклад партійної друкарнї
1915

ВІД РЕДАКЦІЇ.


Статя тов. Енґельберта Пернерсторфера, одного з найвизначнїйших членів австрійсько-нїмецької соціялдемократії й віцепрезидента австрійського парляменту, надрукована в „Die neue Rundsсhau“ (май, 1915), дає інтересний причинок до теорії національного питаня, і тому ми уважали за вказане умістити її в нашім видавництві.

В листї, який шановний автор прислав нам у відповідь на нашу просьбу дати позволенє видати український переклад його працї, висловлює він щиру симпатію до нашого народу й його визвольних змагань і між иншим пише: „З цїлого серця бажаю, щоби побідний похід проти Росії йшов далї й принїс свободу Вашому народови“. Ми дуже високо цїнимо се щире бажанє представника австрійсько-нїмецької соціялдемократії, цїнимо його тим більше, що воно незвичайно різко відбиває від становища наших російських товаришів і показує велику вартість справжнього націоналїзму в противенстві до „космополїтизму“ російських соціялїстів, який одначе тепер з незвичайною легкістю перемінив ся у них в заборчість і національний шовінїзм.


За редакцію
Микола Залїзняк.

ПРО НОВІТНЇЙ НАЦІОНАЛЇЗМ.


Число тих, що вірили в заник національностей наслїдком зросту міжнародних зносин, є велике і чималим воно лишило ся й доси, по досвідах війни. Є се ті, що гадають, що зріст цивілізації й культури витворить таке зближенє між народами, що ріжницї між ними будуть все меншати, аж поки з часом не зникнуть зовсїм.

Сей погляд є теоретичним. Він не основуєть ся на жаднім досвідї, що більше, він навіть стоїть в суперечности з дотеперішним досвідом. Він походить або з загально-людського ідеалу в дїйсности чужих собі людей або з привязаня до не так інтернаціонального, як інтернаціоналїстичного доґмату, до якого й має допасувати ся історія.

Правда, протягом останних двох поколїнь думка про загально-людську єдність зробила несподїваний поступ. Космополїтизм 18. столїття — се була лише балаканина з добрими замірами, натомість інтернаціоналїзм нашого часу стоїть на твердім ґрунтї спільних ідей і інтересів, яких є свідомою цїла людскість. Сїй спільностї служать найкращі люде кождого народу.

Він має орґанїзовані корпорації, з яких найповажнїйшою є інтернаціональний соціялїзм. Власне від нього мілїони людей сподївали ся, що він буде досить сильний, щоби далї вдержати світовий мир і перешкодити війнї, яка повстала наслїдком тенденцій »буржуазних« держав. Ся надїя могла поширити ся лише тому, що все ще мали на увазї старий інтернаціоналїзм, який що правда признавав національність як дїйсний факт, але вартість кожної національности бачив лише в її революційній силї. Він таксував ріжні національности не на основі їх внутрішної вартости або їх власного права, а на основі схеми ним самим установлених конечностей.

Також доцїльність відогравала тут велику ролю. Для справжнього інтернаціоналїста старого стиля се певного рода тупоумність, коли один малочисельний нарід не розіллється в другім більшечисельнім з висшою культурою. Національність є для нього чимсь випадковим, неприродним, чимсь, що належить залишити, коли того вимагає доцїльність. Мова є для нього тільки середником до порозуміння, а не висловом своєрідного людського єства. У такого інтернаціоналїста нема нїякої внутрішної звязи з національністю.

Сей старий інтернаціоналїзм вже давно минув ся. Та він однак не стратив всїх своїх сил. Традиція се найбільша сила! Передовсїм повздержуюча! Модерний соціялїзм тісно звязаний з поглядами на національність основателїв старого інтернаціоналу, головно ж з поглядом Карла Маркса. Та вже за його життя погляди його на національні питаня приняли в цїлости лише Нїмцї. Романські і славянські нації нїколи не думали принести свою національність в жертву безкровному інтернаціоналїзмови. Так само не зробили сього й иньші ненїмецькі ґерманські народи. Нїмцї се найбільше доктринерський нарід на світї (побіч Жидів).

Вони дуже часто не одну теорію доводять в своїх розумованнях так далеко до кінця, що вона зовсїм розлїтаєть ся. До того прилучаєть ся полїтичний розвій Нїмеччини, який поставив соціялдемократію в виїмкові услівя, та який зробив се, що її найбільші противники залюбки називали себе національними партіями.

Сим способом злучили ся в нїмецькім народї всї умовини, щоби науцї старого інтернаціоналїзму запезпечити істнованє, і то навіть тодї, коли він у своїм нутрі давно вже пережив ся. Та се забезпеченє істнованя було тільки в теорії.

Дїйсність та житє розвіяли той старий інтернаціоналїзм як піря. Нїмецька соціяльна демократія дня 4. серпня показала ся як свідома своєї національної відвічальности і сей стан в ґрунтї річи лишив ся. Одною з перших жертв війни був Д-р Франк з Мангайму, один з найкращих і найвизначнїйших проводирів нїмецької соціялдемократії. Стало ся те, чого нїхто не сподівав ся: Нїмецька соціялдемократія виявила свій нїмецький, національний характер.

Отже націоналїзм мусить бути щось більше, як лише унаслїджене явище, як гидкий шовінїзм, його коріння йде глибоко в людське царство світа.

Історія се нїщо иньше, як тілько історія народів і держав, в яких вони проживають. Нарід є основою і первопричиною всеї людської творчости.

Хто сї річи схоче поминути або теоретично »побороти«, сей певно програє. Теорії нїколи не поконують фактів.

Противно! Ми мусимо ясно освідомити собі, що найсильнїйшим чинником в людстві є народи, бо тільки вони є творцями історії. Лиш вони творять держави, лиш вони розвивають цівілїзацію і культуру.

І тут лежить суть річи. Раз Ґете говорив про світову лїтературу. При тім не думав він зовсїм про спільну мову, противно він недвозначно зазначив, що тим хоче він всїм націям визначити їх своєрідне місце в тій всесвітній лїтературі. Ми говоримо про всесвітну культуру і знаємо при тім добре, що не є вона нїчим иньшим, як сумою всїх поодиноких культур. Бо нема иньшої культури, як тільки національна. То відносить ся навіть до тих проявів культури, які з мовою не мають нїчого спільного. Хоч як значні були все взаїмні впливи культурних народів на всїх полях штуки, так все таки поодинокі явища кождої штуки мають ще національний характер, і то тим більший, чим висше ся штука стоїть. Ґетівський »Фавст«, се найвисший і найбільш досконалий поетичний вислів нїмецького єства. Діфференціяція національної штуки у своїм вислові є так сильна, що лише деколи один нарід зумів вповнї зрозуміти другого. Ми Нїмцї часто величаємо ся тим, що вміємо втиснути ся в душу всїх народів і дїйсно не бракує нам в тім найпрямі совісних зусиль. Рівночасно однак чесно мусимо признатися до того, що так як наскрізь розуміємо культури заходу, так з другої сторони подібно як всї Европейцї ще далеко не зовсїм опанували ми культури сходу, а се здається тому, що за мало їх знаємо.

Все, що має кождий нарід найбільшого і найвисшого в своїм єстві, все те виявляє він в своїй духовій культурі. А вершком її є наука.

Чим горячійше бажаємо ми висшого розвою людства, тим висше мусимо цїнити народи як самостійних двигачів своєрідних культур. Навіть націоналїзм членів найменшого народу, хочби він був щойно в початках свойого розвою, є оправданий і святий. А як виглядає Нїмець, для якого його національність є чимсь рівнодушним, чимсь рівнодушним, чимсь другорядним? Він стоїть нероздїльно від того загалу і посеред нього, а зраджуючи свою національність, зраджує сам себе. Тільки внутрі своєї нації може він сповняти висші завдання. Коли відрікається він від неї, так тодї зрікаєть він добровільно найкращої частини своєї гідности. Хиба що ми відмовимо йому повноти змислів (як глухим, кривим та слїпим).

Широкі маси народу бачать в нації неясно і відрухово лише велике одноцїльне тїло, однак хто чим висше піднесеться в освітї, той тим сильнїйше признає високу і непроминаючу вартість нації, той тим сильнїйше її любить. Можна безпечно сказати, що хто відвертається від своєї нації є або безкровний і бездушний теоретик або Banause.

Національне почуванє є або містичне або набуте. Так воно є в дїйсности. Цїлі два поколїня працювали ми над тим, щоби серед робітництва защіпити легковаженє для нїмецьких національних почувань. І то серед сприяючих тому зусилю обставин. І се соромно не вдало ся. З тим фактом будемо мусїли в будуччинї числити ся. Найбільше основна, найбільше вишколена і найкраще зорґанїзована соціялдемократія цїлого культурного світа в хвили небезпеки станула по сторонї вітчини.

Відкиньмо тепер всю містику і вразливість, а представмо собі ясно, що то є нація і що вона означає. Се можна коротко і вичерпуючо сказати. Після слів Отто Бауера[1] творить націю спільна мова, спільна історія і спільна доля. Наші фанатики раси підносять як найважнїйше расу. Але ся має лише підрядне значіннє. Кождий культурний нарід, як знаємо, є витвором змішаня рас. Сї три висше наведені цїхи лучать певний загал людей нерозривно разом і дають йому також певні завдання на будуче. І тому зовсїм зрозумілим є, що народи, які мають перед собою великі завдання будучности, борять ся до останнього не лише за своє істнованнє, але також за свою свободу рухів. Завдання будучности нїмецького народу не дадуть ся розвязати инакше, як лише виходячи з сього заложення. Вони дадуть ся розвязати лише тодї, коли сей нарід буде свідомий своєї нїмецькости. Може декому видавати ся дивним, що так говорить соціялїст. Та менше здивований буде той, хто знає соціялїстів ненїмецьких країв, які нїколи не сумнївали ся при се, що вони належать до свойого народу. Поодинокі люди, що стоять одинцем, як колись Герве, не доказують нїчого. А якраз найбільший соціялїст нашого часу, Жан Жорес, який як чоловік, учений і полїтик був найвизначнїйшим явищем не тільки теперішности, про сї порушені нами питання написав в незрівнаний спосіб. »Neue Rundschau« подала вже своїм читачам той уступ з його знаменитого твору »Die neue Armee« (Jena, Diederichs, 1913. 493 ст.), який занимаєть ся історичною функцією капіталїзму. Є се частина десятого роздїлу, який має навіть заголовок »Армія, Вітчина і Пролєтаріят«. В вичерпуючий, а можна навіть сказати закінчуючий спосіб висвітлює він в тім роздїлї також і питання націоналїзму. Він вказує на те, що клясова борба і націоналїзм не є зовсїм переходовими противенствами, що нація се одна цїлість і що ми не можемо нїяк твердити, немовби то »модерний пролєтаріят є чужинцем серед своєї нації, яку він однак що дня може перетворювати й якої будучу долю має приготовити.« Він вказує на те, »якою величезною недорічністю є твердження, що вітчина є для пролєтара рівнодушною.« Національні і демократичні домаганя все з собою покривають ся. Говоренє, що »пролєтарі не мають вітчини, є абсурдом, а навіть криє в собі небезпеку.« »Демократія і нація є дїйсними основними условинами кождого дальшого і висшого розвою. Сильне і богате понятє вітчини дістає сим способом ще новий, висший і обширний зміст. Позірна кріза ідеї вітчини є крізою розвитку.« Пролєтарі, всї мужі соціяльної справедливости і інтернаціонального мира пруть »до рівної вітчини людства, до загальної вітчини вільної працї і зєдинених націй. А сї пляни не снують вони на пусто. Сей свій високий ідеал можуть вони здїйснити тільки в автономній нації, по правилам полїтики і боротьби, які є залежні від історії кождого краю і від елєментів, які їм дає кожда національна субстанція.« З натиском висказує він думку, що нації є індівідуальностями, особливим відбитєм духового житя людей, а заник нації зробив би людство біднїйшим. Робітники, після його слів, можуть побідити тільки тодї, коли »вони в кожнім краю присвоять собі найвисші прикмети душі й розуму і правдиву ессенцію національного характеру, бо нове людство може бути тілько тодї богате і повне житя, коли особливість кождого народу треває безупинно в загальній гармонїї і коли вітчина є бренючими струнами лїри людства.« Так проповідує Жорес робітникам націоналїзм, який є так само далекий від шовінїзму крикливих патріотів, як і від чужого дїйсности і воздушного, старого інтернаціоналїзму: »Ідея інтернаціоналїзму і вітчина є від нинї з собою звязані. В інтернаціоналїзмі находить незалежність нації свою найвисшу запоруку; в незалежних націях відповідає інтернаціоналїзм найсильнїйшим і найшляхотнїйшим орґанам. Ми можемо навіть сказати: інтернаціоналїзм в малій скількости відводить від вітчини, сильний інтернаціоналїзм вертає до вітчини. Дещо патріотизму відводить від інтернаціоналїзму, великий патріотизм приводить до інтернаціоналїзму.« Коли Жорес говорить про патріотизм, то се слово обіймає в собі вітчину і нарід. Ті два понятя творять для нього цїлість.

Війна показала, що ся орґанїзація, яка числом своїх членів і великим розростом в цїлім культурнім світї сильно перевисшила всї иньші інтернаціональні орґанїзації, не ставила, а навіть нїколи й не хотїла ставити опору націоналїзмови. Елєментарна сила націоналїзму побідила. Всї станули при своїм народї.

Ся справа є так важна, що вона буде мусїла мати переважаючий вплив на дальшу полїтику всїх держав і всїх народів. Наскільки держави ведуть внутрішну і зовнїшну полїтику, вони мусять більше, як се до тепер робили, брати під увагу настрій нації. Всї партії, о скільки хочуть перевести свої проґрами, мусять робити се на основі дїйсности, на основі нинїшної держави, навіть тодї, коли хочуть основної переміни тої держави, як пр. ми соціялїсти. Вітчина і нарід є тим незнищимим полем, на якім будуть мусїли розіграти ся всї боротьби за поступ. Погляди на розвій культури людства належать до ярко зазначених противенств в кождій державі і в кождім народї. Тут починають ся сї боротьби, які мають розвести ся між ограниченим і зненавидженим шовінїзмом, між мрачним і неприродним всесвітним космополїтизмом, а між благородним, в собі самім скріпленим націоналїзмом, який однак глядить в будучність. Сей націоналїзм є саме сінтезою забезпеченої народности і всеобіймаючої людської думки. Ми не виходимо від понятя людства до поодинокої або поодиноких ґруп. Противно: тільки від ґрупи доходить ся до людства.

Се, на що ми одиноко надїємо ся і над чим ми всї, для яких цїлю є висша культура, працюємо, є не заник нації, бо се був би порожний і страчений труд, але противно її скріпленє і піднесенє. Правдиво освічений чоловік не знає ненависти до нації. Її знають лише невироблені маси. Кожда освічена людина знає, що завдячує вона своїй власній нації і має гордість, далеку від зарозумілости і вивисшеня, яка є ознакою кождого вільного чоловіка. Чим висше ставить він свій нарід, тим висші ставить він сам перед себе цїли, бо він хоче бути гідним свого народу. В тім напрямі ми Нїмцї повинні мати національну гордість, бо наш нарід богато причинив ся до будови нового людства. Але та гордість накладає на нас великі забовязання як супроти нашого народу так і супроти цїлого людства.



  1. Національне питанє і соціялдемократія. Відень. Людова книгарня. 1907. Твір сей є для сього питаня основний. Та на жаль він не найшов в Нїмеччинї належної уваги, здаєть ся тому, що появив ся в соціялдемократичному виданню. Коли-би появив ся накладом буржуазійним — був би певно здобув собі відповідне признаннє. Молодий учений опрацював се питаннє методою думаня марксізму. Хто науково займаєть ся національним питаннєм, не може поминути сього твору.

Вийшли з друку такі книжки:
 
Н. АНДРЕЄВ — Початки релїгії.
А. БАХ — Економічні нариси.
А. БАХ — Цар — Голод.
Ф. ВОЛХОВСЬКИЙ — Як мужик став довжником у всїх.
Ф. ВОЛХОВСЬКИЙ — Казка про неправедного царя.
Ф. ВОЛХОВСЬКИЙ — Казка про салдатську душу.
С. ДІКШТАЙН — Хто з чого живе?
М. ДРАГОМАНІВ — Чудацькі думки про українську національну справу.
М. ДРАГОМАНІВ — Листи на надднїпрянську Україну.
М. ДРАГОМАНІВ — Віра і громадські справи.
М. ДРАГОМАНІВ — Рай і поступ.
М. ДРАГОМАНІВ — Оповіданя про заздрих богів.
Х. ЖИТЛОВСЬКИЙ — Соціялїзм і національне питанє.
М. ЗАЛЇЗНЯК — Самостійна Україна — несоція
М. ЗАЛЇЗНЯК — Українцї, Росія й війна.
К. КАВТСЬКИЙ — Національна держава, імперіялїстична держава й союз держав. Переклад з нЇмецького з додатком: Д. СМЕТАНКА — Соціялїзм, завойовницька полїтика, патріотизм і націоналїзм.
К. КАВТСЬКИЙ — Національність й інтернаціональність.
Л. КУЛЬЧИЦЬКИЙ — Федералїзм і соціялїстична полїтика.
Ф. ЛЯССАЛЬ — Проґрама робітників.
Ф. ЛЯССАЛЬ — Про суть конституції.
М. ЛОЗИНСЬКИЙ — Українська Галичина окремий коронний край!
В. ЛЇБКНЕХТ — Чи Европа має скозачіти?
М. МИХАЙЛЕНКО — Національне питанє в Росії й війна.
М. МИХАЙЛЕНКО. — Росія й Україна.
М. МИХАЙЛЕНКО — «Визвольні Манїфести» російського уряду в теперішній війнї.
О. НАЗАРУК — Що се є: суспільні кляси, боротьба кляс, буржуазія, пролєтаріят, капіталїзм і орґанїзація.
Е. ПЕРНЕРСТОРФЕР — Про новітній націоналїзм.
К. РЕННЕР — Національна справа, інтернаціоналїзм, імперіялїзм і соціялїзм.
К. РЕННЕР — Нація, як правна ідея й інтернаціонал.
К. РЕННЕР — Проблєми сходу.
Ю. РУЧКА — Російські соціялїсти й теперішня війна.
В. РЮМИНСЬКИЙ — Повстанє селян в Анґлїї.
Чи є тепер панщина?
В. ШВАЧКА — Чому позичали віру?


В нїмецькій мові вийшли:
 
G. RUCZKA — Die russischen Sozialisten und der gegenwärtige Krieg.
G. RUCZKA — Die französischen Sozialisten und der Krieg.


В „ Полїтичній Біблїотецї“ вийшли:
 
Л. ВАСИЛЕНКО — Світова війна.
М. ДРАГОМАНІВ — Старі хартії вільности.
М. ЛОЗИНСЬКИЙ — Утвореннє українського коронного краю в Австрії.
С. ТОМАШІВСЬКИЙ: Галичина. Полїтично-історичний нарис з приводу світової війни.


Друкують ся або готують ся до друку:
 
Ж. ЖОРЕС — Батьківщина і робітництво.
М. БОРИСОВ — Соціялїзм і проблєма національної автономії.
К. ЛЯЙТНЕР — Імперіялїзм московського народу.
Національна справа й Партія Соціялїстів-Революціонерів.
Галичина й її національне значінє для України.
Е. БЕРНШТАЙН — Інтернаціонал робітничої кляси й европейська війна.
І. СОКИРА — Хай Европа козачіє!
До уґрунтованя проґрами української соціялїстичної партії.
М. ДРАГОМАНІВ — Про неволю віри.
М. ДРАГОМАНІВ — Швайцарська республика.
Е. ВАНДЕРВЕЛЬД — Ідеалїзм в марксізмі.
Л. ШИШКО — Оповіданя з московської історії. Частини I—III.
Л. ШИШКО — Робочий нарід і державний лад.
Національна справа в Росії й як її полагодити.
Боротьба за землю і волю в Росії.
Як бороти ся за землю і волю.
Що таке свобода й як її добувати.
Від самодержавства до народоправства.
Панщина й її упадок в західній Европі.
Француська армія під час великої революції.
Славетні дні турецького війська.
В. ВИННИЧЕНКО — Боротьба (Оповіданє).


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у всьому світі.


Цей твір перебуває у суспільному надбанні у всьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1925 року і автор помер щонайменше 100 років тому.