Проростень
М. Драй-Хмара
Вона жива
Київ: Видавництво «Слово», 1926

Вона жива і нежива
лежить у полі нерухомо.
Не зранять сонячні слова
передосінньої утоми.

Над баштанами сонні оси,
замовкли коники в стерні,
і ледве чуть, як в гущині
тече червоноките просо.

І дві копи — плече в плече —
над нею тужать, злотомитрі,
а літо бабине в повітрі
комусь на смерть кошулю тче.

За магалою мріє млин,
немов приколотий метелик.
Не чути вітру з верховин:
ласкава тиша сон свій стеле.
1922