Привезено зїлля з трох гір на весїлля/Пропала в снї
| ◀ За Ю. Словацким | Привезено зїлля з трох гір на весїлля Пропала в снї (Олекса К-ич) |
|
Олекса К—ич.
І чом ти сниш ся все менї?
Мов нескінчений твір штуки, що і в снї томить різьбаря — так і ти мучиш мою душу. Прийдеш і станеш наді мною і своїми голубими очима глядиш — палиш моє серце.
Аж стогну і буджу ся умучений, мов би ішов в спецї сонця несучи камінє.
І чом ти сниш ся все менї, колись кохана — Марійко моя?!
Немов ростина, що хилить свої віти від дощу до долу, а засьвітить сонце і вона підносить їх і своїм личком дивить ся на него, так і моя душа палала коханнєм до тебе.
Мов птицї у вирій, мої думки летїли до тебе — гарні, срібнопері, а від тебе слали ся ластівки менї у привіт!
Ще десь нинї, як виджу, мати пригортає свою дитину і пестить і гладить і жартує з нею — ще десь нинї заслонюю очи — бо видить ся менї, се ти прийшла, тому рік, до мене тай ведеш зі мною розмову.
Ще десь нинї, як бачу, уступає темрява, а сонце сходить і все золотить, ще десь нинї видаєть ся менї, що се ти приходиш і руку свою на рамя менї кладеш. Ти сьвята, невинна і чиста — колись моя!
Гай, гай! Минув ся рік! А зі щирих твоїх слів єще ширійша зродила ся зрада, із ясних мрій єще яснїйші болї у мойому серцї, із твоїх червоних уст десь кровю облилось моє серце! Бо й купала ти мене у мріях — в жалях утопила!
І виджу десь нинї — виджу — не вірю — а бачу десь нинї: як колись я лиш руку простягнув, а ти вже й була; — так нинї і кличу і руку, дві, простягаю і підходжу і знов простягаю і кличу — кличу — а тебе як немає, — так немає, — нема! І десь летять думки мої — мов пташки — за тобою в погоню — і немає, немає тебе!І тулю лице своє засмучене в долонї і виджу: тут стояли ми вчора разом — а тут нинї між нами непроходимая безодня, яку викопали слова твої щирі — щиренькі. І щоб ми на сїм лїт вибрались в дорогу, вже нїколи не зійдемось разом.
А нинї ти сниш ся менї: щира, невинна, колись моя. І десь у снї підходиш до мене і сьвітять твої очи і складають ся уста, — як ген-ген, ген єще колись! Обіцюєш коханнє і ласку і вірність — до скону.
Моя люба Марієчко, — а чомуж тебе тамтой не хотїв?
Менї сьвітять уже инші зорі, мої очи летять у инші виреї, а мої думи пасуть ся вже на инших замаєних лугах!
І чогож ти люба ще сниш ся менї! І чого мою душу ще дусиш глубоким докором?
Ти розпустила з вітром всї свої клятви, — водами розлили ся й мої.
Ой не верну вже — не верну, не верну. Вже з моєї туги як від спеки попукали стежки, вже з моїх жалїв пірвали ся доріжки, що були між нами. Мої очи шлють ся в иншу даль; — не верну, не верну, не верну.
Аж хиба ген зійдемо ся на другім боцї Лєти — і розійдемо ся знов.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|