— — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — —
|
Ах! найщасливші про се не відають,
Де на рамена кладуть духи крила,
Де як лебедї в задумі сїдають?
Найцїкавійшим збагнути не сила,
В якій хатинї з коханою жилось;
І кілько рож нам у вікнах розцвилось,
Кілько вишень у садочку лелїло,
І кілько дроздів на вишнях дзвенїло;
І соловіїв у нічку в розмаю
Сила ридало з плачем водограю;
Сила маржини йшло на луг дзвонити…
Ах! навіть сонним те не відслонити,
Анї збагнути, нї словом сказати…
Луг і вишневий садок коло хати
В такім провалї, що скелю до скелї
Білими крильми вкрив Ангел пустелї
І так стеріг нас ангел божий,
Нас, соловіїв, хатину і рожі.
***
— — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — —
|
Хмарний й тремтючий ішов я на гори…
Озера, хмари, снїг, буртові нори,
Кружала з вірлів на ледах синявих,
Сонце, що гасло у лунах кровавих,
Анахорета маленька оселя,
Сторожа двох рябих велитів, кел'я,
Хрест, де злїтали снїгурики з криги,
Сивий пустинник, спорошені книги —
Усе те нинї рівнаєть ся снови…
І тямлю тільки заграву огненну:
Захід кидав ся в обличе Христови,
Коли я клав їй на ручку студену
Шлюбну обручку..........
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
|
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
|