Політика Наркомосвіти в галузі мистецтв/Художня освіта
| ◀ Робота в інших галузях | Політика Наркомосвіти в галузі мистецтв Художня освіта |
Кіно ▶ |
|
Мистецька освіта має три завдання.
Перше — вироблення викладачів і керовників для наших різних учбових установ та дитячих шкіл. Людей, що закінчили мистецькі школи, можна використати для елементарного навчання молоди та дітей.
Друге — це вироблення кадру, що, закінчивши наші інститути, наші школи, може провадити свою художню роботу безпосередньо в суспільстві.
Третє — це підготовка нових кадрів для наших державних та суспільно-громадських театрів та для інших підприємств і установ.
Я, на жаль, зараз не можу сказати вам, як іде випуск із наших шкіл. Але я знаю, Що деяка частина йде вчителями, .деяка в художню промисловість, в індустріяльні школи, деяка безпосередньо на виробництво, і деяка частина, в якій кількості — мені невідомо, йде до наших театрів; це нові майбутні члени вашої профспілки.
Кількість шкіл така: інститутів — 4, технікумів — 11 і професійних шкіл — 37.
Що до системи театральної освіти, я маю перед собою витяг з протоколу президії ВУК'у робмису, де визнано, що теперішня система художньої освіти правильна, і професійна спілка з нею погоджується. Але що до реорганізації художніх учбових закладів, ваша президія й ваше правління гадає, що це питання підлягає обговоренню на вашому з'їзді.
Кількість студентів по інститутах — 1543, по технікумах — 2230, разом ми маємо 3800 студентів по вузах та 5100 учнів по профшколах.
Звертає на себе увагу ріжниця між інститутами та технікумами, що актора підготовлює інститут, а режисера технікум. Я гадаю, що треба об'єднати їх, щоб усі робітники одної окремої галузи могли бути виховані одним учбовим закладом. Я гадаю, що ваш з'їзд зазначить, що треба дати і яку попередню роботу треба провести як що до актора, як і що до режисера в учбовому закладі.
Ви своєю критикою дасте чимало вказівок, щоб це питання знову обговорив Наркомос і направив його далі. Досі організація учбових установ така, що в нас лише один кіно-технікум є окремий, спеціяльний, а то — більш або менш — в тому самому інституті об'єднано різні галузі учбової роботи.
Що до профшкіл, маємо такі дані: керамічних у нас 4 школи з 126 учнями, фотографічних — 4, деревообробних — 1, декораційних — 62 і 10 професійних шкіл художньо-індустріяльних.
Наркомос ставить перед собою завдання поширити мережу художньо-індустріяльних шкіл, щоб виробляти художньо-освіченого робітника, який би в галузі кустарної і великої індустрії міг розвинути мистецько-художні вартості.
Перед нами стоїть завдання визначити, яким робом внести в наші вищі та професійні школи всі досягнення нашого мистецтва, щоб уникнути обмеження театрального розмаху, щоб запас національних мистецких досягнень став за підвалину нашої роботи витворення нового мистецтва. Перед нами стоїть завдання дальшого впровадження мистецтва в індустрію та в школи, як в галузі музичній, як і в галузі чисто індустріяльній. Так, у музичній галузі перед нами стоїть завдання вивчити українські мотиви, мелодії, думи, пісні та ввести їх в оперу, в галузі художніх українських інструментів — вивчити бандуру, ліру й т. інш. та ввести їх у склад капел, оркестрів, а для профшкіл і інститутів стоїть окремим завданням використати народні художні досягнення, притягаючи до цього сили нашої опери й сили нашого оркестру. Те ж що до української скульптури, українського узору; їх також треба взяти для дальшого оброблення, ними треба просякнути всю діяльність учбову наших професійних шкіл.
Скільки ми маємо студентів, я сказав уже. Скільки тратимо на одного студента? Тут ми маємо такий стан, що в індустріяльному інституті один студент коштує 267 крб., в сільсько-господарчому — 1045, в соціяльно-економічному — 327, в методичному — 321 і в мистецькій вертикалі — 301 карб. на рік, цеб-то, значить, у нас лише в індустріяльно-технічній вертикалі один студент менше потрібує коштів, аніж в мистецькій вертикалі. Ми на студента витрачаємо в мистецькій вертикалі менше аніж в усіх інших галузях учбової роботи, крім індустріяльної; і педагогічна, і медична, і соціяльно-економічна, і сільсько-господарча вертикаль роботи професійної потрібує на виховання одного студента більш грошей, ніж мистецька. Очевидячки, тут треба поставити питання розподілу коштів, щоб відповідним асигнуванням коштів на інститути мистецької вертикали забезпечити ліпше і більш стале вироблення людського матеріялу, що його пропускають наші мистецькі художні інститути.
Що до технікумів, там трохи інакше стоїть справа. Студент сільсько-господарського технікуму потрібує 339 карб. на рік, в індустріяльному технікумі — 234, в педагогічному — 195, в медичному — 192, в мистецькому — 225 карб., цеб-то лише в сільсько-господарській технічній освіті один студент потрібує більше коштів, аніж в мистецькій освіті. Тут треба визнати, що різниця розміру коштів — 301 карб. в інституті і 225 в художньому технікумі — потрібує своєї уваги, щоб привести до однакового забезпечення студента художнього технікума, тоб-то зрівняти із студентом художнього інституту.
Що до стипендій, то ми маємо для вузів — інститутів і технікумів — 367 стипендій, а 60 стипендій маємо для профшкіл. Тут спостерігається цілковита недостатність цього. Я виявляв, хто в нас одержує стипендії; стипендію одержують не студенти, а вузи. Стипендії ровподіляє між вузами Наркомос. Суми одержує вуз, а там стипендіяльна комісія розподіляє суми поміж студентів, беручи на увагу економічний стан, класове походження студентів і т. д. Коли така система доцільна для цілої мережі наших вузів, то, на мою думку, треба порушити питання про перегляд цієї лінії що до художніх мистецьких шкіл як вищих, як і середніх. Чому?
Завдання наших художніх інститутів не лише загальне навчання, а стимулювання розвитку художньої якости учня, і тому треба було б забезпечити розподіл стипендій також і з відповідною увагою до художніх здатностей учня, зважаючи на його роботу в самому вузі як і на попередню роботу в профтехнічній школі, в різних художніх гуртках, то-що. Такого підходу потрібно для того, щоб таким робом підтримувати стипендіями не лише студентів як учнів, а також і як співучасників процесу культурної творчости, як людей, що мають певну мистецьку цінність.Звідціль для Наркомосу виникає потреба заведення ще одної категорії стипендій, а саме — тим громадянам, що вже скінчать школу. У нас стипендії видають студентові коли він учиться, а коли скінчить навчання, то той-таки художник, поліграф, скульптор, архітектор, автор впадає в стан матеріяльного незабезпечення, що суне його в лапи ринку збуту його сили, і коли серед них є люди здатні й талановиті, то вони не мають спроможности виявити свій талант і розвивати його далі.
Заведення такої категорії стипендій Наркомос матиме на оці.
Тут, товариші, одно маленьке зауваження. Я розглядав таблицю про склад студентства наших художніх шкіл і от маю такі цифри. В художньому інституті позапартійних є 88%, а з них службовців і осіб вільної професії — 51,8%, а коли візьмемо склад учнів музично-драматичного інституту, тут маємо 91% позапартійних, в тім числі 58% це діти службовців і осіб вільних професій. За національним складом: 38% євреїв, 18% росіян і 40% українців. З технікумах такий самий розподіл. Так от, ми бачимо, що наші вузи, а навіть і профшколи охоплюють не робітників і не селян. Ми поки-що майже не пропускаємо через свої мистецькі установи талановитого робітника й селянина, щоб він міг одержати художню освіту. Утворюється чорт знає що.
Зокрема, коли візьмемо музичні державні курси, то тут більшість, аж 75%, припадає на службовців, кустарів та осіб вільних професій. Наші профшколи, зокрема, музичні, є здебільшого організаціями для дрібної буржуазії, що в них виховуються й навчаються гри для власних потреб поодинокі люди. Головно, жіноцтво вивчає музику для переходової доби свого існування до виходу заміж, до шлюбу. Треба нашу систему художньої освіти налагодити так, щоб охопити нею широкі маси трудящих. Треба притягти до вузів студентів не за тими ознаками, як дотепер підбирають їх, а за ознаками наявности цінностей, таланту і певних задатків у людини. Треба втягати в наші школи робітників та селян, цеб-то, значить, вуз у нас повинен бути поперед усього для робітників і селян, для нашої талановитої молоди.
Це підвищить не лише нашу освіту, але й мистецький рівень нашого студентства і мистецьку якість людської продукції наших художніх вузів.
Бюджет художньої освіти складає суму 661.179 карб., при чому 543.000 припадає на ті навчальні заклади, що перебувають на повному державному бюджеті, а решта — на субсидії різним установам, здебільшого тим, що перебувають на місцевому бюджеті.
Зростання коштів на художню освіту таке: 1924–25 р. — 396.000 крб., 1925–26 р. — 559.000 крб., 1926–27 р. — 661.000 крб.
Що до розподілу цих асигновок та дотацій, я довожу до вашого відома та до вашої уважної критики: Харківський художній технікум одержав 55.900 карб., Київський художній інститут 120.000, Київський музично-драматичний інститут — 75.000, образотворчий політехнікум в Одесі — 50.000, керамічний технікум у Миргороді — 20.000, керамтехнікум в Межигір'ю 22.000.
Цього ж 1926–27 р. розподіл був такий: Харківський художній технікум — 71.000, Київський художній інститут — 212.000, Київський музично-драматичний інститут — 111.000, образотворчий політехнікум в Одесі — 81.000 і по 33.000 крб. двом керамічним інститутам в Миргороді та Межигір'ю.
Крім того, видано дотації: Харківському музичному інститутові 45.000 крб., вищим музично-драматичним курсам — 7.500, Київському музичному технікумові — 10.000, театральному технікумові в Одесі — 15.000, а Одеському музичному інститутові і музичному технікумові — 18.000, Полтавському музичному технікумові — 15.000, Дніпропетровському музтехнікумові — 7.500.
Знову, товариство, стоїть перед Наркомосом завдання вивчити дотаційну політику. Ми маємо музичних технікумів 7 із 20, що перебувають на держбюджеті, театральних лише 2, художньо-індустріяльних також лише 2, при чому один одержав 33.000, а другий 32.000 крб. Із загальної суми 661.000 крб. іде 66.000 за кошторисом художньої освіти на художні індустріяльні вузи, цеб-то на художньо-індустріяльну мистецьку роботу ми витрачаємо лише 10% свого кошторису. Очевидячки, тут треба дещо переглянути.
Тепер, товариство, ми переходимо до останнього питання, про що я мав говорити перед вами — до ВУФКУ.