Пізно вночі вертаю додому.
Світла, замкнені в скла високі,
Скрізь горять; я збираю проміння
В темні кружечки зіниць, як колодязь
Воду бере, а ніколи не повний.
Рівний сніг пухнавіє, ще свіжий,
Ще пропаханий холодом неба.
От і двір мій. Ніщо не змінилось:
Козла на дрова, низенькі штахети
І, перетягнена од сарая
До берези, корява мотузка.
Сплять нагі дерева. Увіхожу.
Тепло і темно. На підвіконні
Жбан високий біліє. Руки
Ночі лежать на столі моєму,
Де сьогодні про дівчину світла,
Все забувши, писав я. Над п'ястю
Ніжною чорне мереживо тьміє.
Ноче, ноче, нехай би інша,
Тлінна рука мене привітала,
В час як пізно вертаю додому.
1936
