Поезії (Свідзінський, 1940)/Потьмилася небесна синьота

Поезії (1940
В. Свідзінський
«Потьмилася небесна синьота!»
Видання: Львів: Радянський письменник, 1940.

Потьмилася небесна синьота!
З полудня парко мгліє день, —
Нагусла хмари сонна тягота.

Десь дощ іде —
Не мовкнуть голоси зозуль.
Чи хлопчик я?
Так хочу дохопитися рукою до гнізда,
Де блискавка лежить,
Як вовною обтулена змія.
Десь дощ іде.

Що я почну, коли нарине він,
Осипле жемчугом долину,
Стурбує плем'я ніжних верб,
І враз —
Немов його підітне серп —
І шум і блиск широко перекине
На дальні луки?


Що я почну, коли врочисті звуки
Відновляться, коли здвигнеться все,
І піде сонце понад садом,
Як дівчина, що, знявши гарні руки,
Для гості милої несе
Хрустальну вазу з синім виноградом?

 1936