Забувши давнє, Тясмин тихо спить
Між берегів, що їх любила слава.
Високий цвіт здіймається на плавах,
Як сонний лев важка гора лежить.
Край вітряків, край мовчазних могил
Незнана предкам гуркотить машина;
Козирить кінь чутливими ушима,
І стомлено ступає древній віл.
Як буйно розливається пашня!
І соняшник підняв яскраву грінку;
Мов дівчина, із рук палкого дня
Пручається веселий вітер дзвінко…
Не лічить літо сонячних годин,
Нечутно дні спливаються в сторіччя.
Цвіте безпечно давнє узграниччя,
Нових людей плекає Чигирин.
1937
