Поезії (Іван Кулик)/Особисте
| ◀ Новий рік у тюрмі | Поезії Із книги «В оточенні» (1927) Особисте |
Вінніпег ▶ |
|
Особисте
Однаковісінько мені…
Т. Шевченко
Товариство, яке мені діло…
П. Тичина
Ще раз полізуть в історію…
М. Йогансен
Мене не згадають. Я не для віків.
Мною не захоплюються надто і сучасники:
Не так уже гучно кресав я співи
І не так уже рясно.
Бо я не майстер — так собі, гружчик;
Не те щоб електрон, — ну, атом революції
А скільки ж, скільки нас таких, середущих,
І в Харкові, й у Вера-Круці!
Раменом-поемою здвигнеш тягар,
Ще там десяток-другий підхопить,
Потім дивуються: зсунулося гарно;
Хтось там вхопився перший, а хто б то?
А хіба не 'днаково — іскра чи кремінь?
Аби горіло. Доки горітиме.
А бува й таке, що похвалять з чемності;
Еще в нас чемна критика.
Тут, бува, чужак який розсентименталиться:
— Ви поет! І звідки! О, значить, добрий:
Там у вас повітря навіть геніальне,
Там у вас свідомі навіть мікроби!
Дяка за порівняння. В творчому повітрі
З нас, мікробів, зріс СРСР у скарб;
Всіх поем найкраща — ця в чотири літери;
Є в ній, є в ній крихітка і моєї фарби.
Монреаль, Канада,
1925