Поезії
Іван Кулик
Із книги «В оточенні» (1927)
Особисте
Київ: Радянський письменник, 1967

Особисте

Однаковісінько мені…
Т. Шевченко
Товариство, яке мені діло…
П. Тичина
Ще раз полізуть в історію…
М. Йогансен


Мене не згадають. Я не для віків.
Мною не захоплюються надто і сучасники:
Не так уже гучно кресав я співи
І не так уже рясно.

Бо я не майстер — так собі, гружчик;
Не те щоб електрон, — ну, атом революції
А скільки ж, скільки нас таких, середущих,
І в Харкові, й у Вера-Круці!

Раменом-поемою здвигнеш тягар,
Ще там десяток-другий підхопить,
Потім дивуються: зсунулося гарно;
Хтось там вхопився перший, а хто б то?


А хіба не 'днаково — іскра чи кремінь?
Аби горіло. Доки горітиме.
А бува й таке, що похвалять з чемності;
Еще в нас чемна критика.

Тут, бува, чужак який розсентименталиться:
— Ви поет! І звідки! О, значить, добрий:
Там у вас повітря навіть геніальне,
Там у вас свідомі навіть мікроби!

Дяка за порівняння. В творчому повітрі
З нас, мікробів, зріс СРСР у скарб;
Всіх поем найкраща — ця в чотири літери;
Є в ній, є в ній крихітка і моєї фарби.

Монреаль, Канада,
1925