Червоноармієць з батьком балакав у сні,
Про колгоспи споривсь, про посів у весні,
Про майбутнє, про світлі прийдешні дні.
— Ви помиляєтесь, батьку, сказав червоний солдат.
Укупі сіяти, сіяти в лад Селянських комун, незаможних бриґад
У поле вийшов потужний ряд.
І батько кивав головою:
Я жив дуже довго, я бачив, як
Мінилась земля, зацвітав мак,
Як жито й пшениця буйніше росли
На вільній, на спільній, на нашій землі.
— Мій батьку, мій друже, так нащо ж ви
Явились до мене тепер, неживий,
Мій батьку, мій друже, так де ж ви були,
Коли ще жили на оцій землі?
Я хочу вас бачити, батьку мій,
У новім, у щасливім, у нашім селі,
Але ви умерли, спід ваших вій
Дві мертві, холодні сльози потекли.
Що ж ви стоїте коло мене у сні!..
— Ви мертвий, ви мертвий — ви не батько мені!
— Схаменися, сину, аж ось рука,
Мозоляста моя, мужицька рука,
І я б до згоди з тобою дожив,
Коли б мене вночі куркуль не убив.
І все далі вперед простягалась рука,
Син за руку схопив, — дерев'яна, суха
Не стулялась, не гнулась батьківська рука
Червоноармієць прокинувсь пітний,
На лаві прокинувсь коло стіни.
— Задеревеніла, негнучка
Приклад рушниці стискала рука.
|