Червоноармієць з батьком
балакав у сні,
Про колгоспи споривсь,
про посів у весні,
Про майбутнє, про світлі прийдешні дні.
— Ви помиляєтесь, батьку,
сказав червоний солдат.
Укупі сіяти, сіяти в лад
Селянських комун, незаможних бриґад
У поле вийшов потужний ряд.
І батько кивав головою:
Я жив дуже довго,
я бачив, як
Мінилась земля,
зацвітав мак,
Як жито й пшениця буйніше росли
На вільній, на спільній, на нашій землі.
— Мій батьку, мій друже,
так нащо ж ви
Явились до мене тепер, неживий,
Мій батьку, мій друже,
так де ж ви були,
Коли ще жили
на оцій землі?
Я хочу вас бачити,
батьку мій,
У новім, у щасливім,
у нашім селі,
Але ви умерли,
спід ваших вій
Дві мертві, холодні сльози потекли.
Що ж ви стоїте коло мене у сні!..
— Ви мертвий, ви мертвий
— ви не батько мені!
— Схаменися, сину,
аж ось рука,
Мозоляста моя, мужицька рука,
І я б до згоди з тобою дожив,
Коли б мене вночі куркуль не убив.
І все далі вперед простягалась рука,
Син за руку схопив,
— дерев'яна, суха
Не стулялась, не гнулась батьківська рука
Червоноармієць
прокинувсь пітний,
На лаві прокинувсь
коло стіни.
— Задеревеніла, негнучка
Приклад рушниці стискала рука.
|
