Поезії/Комуністичний батальйон
| ◀ 405 полк | Поезії Ясен Комуністичний батальйон |
400 полк ▶ |
|
КОМУНІСТИЧНИЙ БАТАЛЬЙОН
Тоді одному батальйонові Червоного Ввідного Комуністичного полку дано наказа: „Вмерти, але ворога не пустити“.
Комуністи стояли
на дворі коло хати,
Гомоніли тихо
про похід минулий,
„Рано на Київ“
і раптом почули,
Серед нас хтось мовчки сказав
„спати“.
Але сонце зійшло
аж там — серед бору
Між чорними соснами,
сестрами вгору,
Мов кулеметний диск,
сонце!
Руки хололи,
і нагрівалася сталь.
О, воле! За тебе
рук не жаль.
Командир спіткнувся
об корінь
І висловився непролетарським словом.
Сон давив нас.
І хиталися, як в норі.
І так само просто
Розійшлися обіруч дороги
на першій бій,
Не останній
І сосон
лапаті роги
Одступили на північ, за Київ,
і в чорний збилися рій,
Як на плані.
Знайомий звук на сніданок
— щодня замість чаю,
Замість хліба і сала,
яких немає.
— Одинокий вистріл,
і сотня рук
Автоматично ложе стискає, і бистрий
метушливий, машинний тріскіт
Розбуркує дух заспалий.
Кулемети?
Що ж.
Не перші вони, не останні,
У розстрільною
Лягли комунари в рахманній,
у м'якій, у чорній землі,
Без пострілу
стримані,
Дисципліновані.
І так само просто
Вперед
і певно
Одну митьоминучу мить
нависає, хитається
Павза.
І от — ущух кулемет:
— Одступають.
Над ростом
Своїм комбат, як гігант, простягає мавзер.
Коротким ударом
збили
Білу заставу.
Чують білі:
це комунари!
Піхота тікає,
у лаву
Кінноти шикується хмара.
Бачили й це
не раз. І знову
У розстрільню знову лягли у рахманній,
У м'якій, у чорній землі.
— Не перший з кіннотою бій,
не останній.
І ніхто не знав,
як це сталось,
Де прорвали розстрільню
і як підійшли
(Бо десятки ночей перейшли, як галас,
у очах, у вухах, зорінням знесилених).
Тільки з тилу зсередини, спереду
простим прицілом
з кулеметів косили білі.
І в тій самій секунді —
коні!
Уже серед нас — лава.
Збивають, рубають, гонять,
слава
І щастя тим мужнім,
Хто вже скрючився озем в аґонії.
Батальйона нема. Є люди.
Що їх оце зарубають.
Довгий змах. Груди
Розкраяно звірячим ударом.
Батальйона нема. Є люди.
Ні! Ще є серед нас комунари!
Комунари сюди! Зійшлися
Поранені, напівмертві,
Хто мав патрони, ще бився.
І раптом в поту, в крові, в землі
спів:
„Не ждіть рятунку ні від кого,
Ні від богів, ні від царів“
— Кого ще несуть ноги,
ще раз
вперед,
На мить одскочили,
А–а. Співати.
Намели на групку
впрост кулемет
(На півмертвих
навалюють
трупи).
Наш останній бій,
на Київ
вперед.
Ще візьмем Київ
І вас розстріляєм,
кати,
Ваш час іде.
Сонце вийшло з-за хмар.
Батальйона немає,
Комунари умерли,
Розцвітає над полем день.
Ряди за рядами
ідуть
молоді
жити.
Мости за мостами й
встають
із крови
убитих
За той шлях
за той день,
після бою.
За справу, що вмерли батьків батальйони,
по землі будуючи путь,
Ідуть,
ідуть,
ідуть
мільйони.
Земля
гуде
під ходою.
1931