Повстання анголів/XXIII
| ◀ Розділ XXII. Де читач побачить, як ревнощі славнозвісної колись коханки турбують у крамниці старовинних річей грішне щастя дядька Ґінардона | Повстання анголів пер.: Евг. Касяненко Розділ XXIII Де можна задивлятись на чудову вдачу Бушотти, що противиться насильству і схиляється перед коханням. Хай же ніхто після цього не каже, що автор лютий на жіноцтво |
Розділ XXIV. Переказує всі примхи долі, що їх мусив зазнати Лукрецій Пріора Вандома ▶ |
|
Коли акомпаніятор пішов, за піянино сів князь Істар і Бушотта знову могла провадити свою роботу. Рухалася вона і огидно і чарівниче. Вона мала на собі лишень коротку спідницю та сорочку, що, трохи спустившись із правого плеча, роскривала густу й темну, як священна печеря в Аркадії, паху; її волосся розлізалося в усі боки рудими буйними пасмами; шкіра була тепловохка і одгонила духом фіялок та щолокових солей, що змушував тремтіти ніздрі та п'янив і саму Бушотту. Упившись випарів цього гарячого тіла, князь Істар несподівано підвівся і, не кажучи нічого навіть очима, схопив Бушотту обома руками та й кинув її на канапу, невеличку канапу в квіточках, що Теофіль купив у першорядному магазині, сплачуючи за неї по десять франків місячно протягом низки років. Керуб упав на делікатне тіло як уламок скелі; дихаючи наче ковальський міх, він своїми величезними руками полишав на ньому од обійм синяки, ніби од банок. Як би Істар просив, чи навіть вимагав од Бушотти негайних та проте обопільного характеру втіх кохання, то вона, в свому стані зворушення несподіванкою, йому не одмовила б. Але ж Бушотта була горда; її дика пиха прокинулася з першою погрозою можливої зневаги. Вона тямила віддаватися, а не бути браною. Вона охоче поступилася б перед коханням, перед зацікавленням, перед співчуттям і ще перед чимсь меншим навіть, але вона краще вмерла б, ніж би скорилася перед силою. Її перше здивовання негайно ж перекинулося в скаженну лютість. Все її єство повстало проти насильства. Своїми загостреними обуренням нігтями вона вп'ялася в щоки й віка керуба і, здавлена горою його тіла, так щільно зціпила ноги та так потужно штовхнула засліпленого кров'ю й болем бугая з людською головою пружинами своїх ліктів і колін, що він просто гепнув на піяніно, що озвалося довгим зойком; бомби ж керуба, вискочивши йому з кишень, заторохтіли на паркеті наче грім. Бушотта, росхристана, з голим лоном, прекрасно люта, трясла над поваленим велетнем коцюбою і кричала:
— Геть звідси, а то видеру тобі очі!
Князь Істар підвівся, пішов до кухні, пополоскав там закрівавлене обличчя в мисці з квасолею з Суасону, а потім без гніву чи досади подався додому, мавши шляхетну душу.
Ледве він вийшов, на дверях дзенькнув дзвоник. Даремне гукнувши одсутню наймичку, Бушотта нап'яла на себе аби як хатнє вбрання і одчинила двері сама. До кімнати вступив пристойний і досить вродливий юнак; він ввічливо привітав господиню, вибачився, що змушений був представитись їй самовільно, і сказав своє прізвище. Це був Моріс д'Еспарв'є.
Моріс розшукував свого ангола безперестанку. Підтримуваний надією одчаю, він шукав його навіть у найбільш несподіваних місцях. Він напитував його у ворожбитів, магів і чарівників, що в брудних халупинах пророкують людям роскішну будуччину і, бувши панами всіх земних скарбів, ходять у драних штанях та годуються лишень свинячою начинкою. Навідавшись сьогодні на одній з вуличок Монмартра до одного жерця сатани, що знав чорну магію і практикував ріжні чари, Моріс після цього завітав до Бушотти. Сюди післала його мадам Вердельєр, що мусила незабаром влаштовувати свято на користь справи догляду сільських церков і хотіла показати на ньому Бушотту, що несподівано й не знати чому як раз стала модною артисткою. Бушотта посадовила гостя на канапку в квіточках, а на прохання його сіла й сама з ним поруч. Батьків син виклав співачці бажання княгині Вердельєр: ця дама хотіла, щоб Бушотта проспівала передовсім одну з тих пісень апашів, що ними так захоплюються люде з вищого світу; на превеликий жаль, мадам Вердельєр може дати дуже малу і зовсім недомірну ціні артистки плату, але ж треба пам'ятати, що свято влаштовується для доброго діла.
Бушотта погодилася взяти участь, поставившись до зменшення плати зі звичайною щедрістю голоти відносно багатирів, артистів відносно людей з суспільства; вона грошолюбкою не була, справа ж догляду сільських церков її зацікавила. Своє перше причастя вона згадувала зі слізьми на очах, а віру свою зберігла і по сей день. Коли вона проходила повз церкву, їй завжди хотілося зайти туди, особливо ввечері. Тому вона не любила Республіки, що лишень силкується зруйнувати церкву й армію. Серце її дуже раділо, спостерігаючи відродження національного почуття. Франція відраджується: по мюзік-голлях найдужче плещуть у долоні пісням про наших салдатиків та про милосердних сестричок. Тимчасом Моріс втягав дух цього рудого волосся, гострі й делікатні пахощі цього тіла та всіх його солей і у нього хутко виникло бажання цієї жінки. Він почував її теплу м'якоту поруч себе на тісній канапці і почав говорити копліменти її прекрасному талантові. Вона спитала, що ж йому найбільше подобається з її репертуару. Він його не чув і не знав, а все ж зумів дати ій одповідь, що її задовольнила, бо вона сама не помічаючи того, її йому підказала. Хвастуха говорила про свій талант і про свої успіхи саме так, як їй хотілося почути це од людей. Почавши про тріумфи, вона вже не могла спинитись: вона мала чуле серце. Моріс щиро похвалив красу Бушотти, свіже її обличчя і стрункий стан. Свіжість обличчя вона пояснила тим, то ніколи нічим не мазалась. Що ж до форм, то вона погодилася, що вони як раз до міри, що ніде нічого зайвого немає; а щоб довести справедливість цієї заяви вона провела його руки по всім контурам свого чарівного тіла, трохи підвівшись, щоб зручніше було обслідувати місця, що вона мала на думці.
Заходив вечір; вона хотіла засвітити, але Моріс попрохав її не робити нічого.
Балачка таглася далі спочатку жартовлива й весела, а потім сердечна, дуже ніжна, з певною ніби втомою. Бушотті вже здавалося, що Моріса д'Еспарв'є вона знає дуже давно; отже, вважаючи його за людину чемну, вона зробила йому де-які дружні признання. Вона сказала йому, що їй завжди хотілося бути чесною жінкою, але в неї була зажерлива й безсовісна мати. Моріс навернув її на думку про її красу і дотепними лестощами зворушив їй її жвавий смак до самої себе. Терплячий і обережний, хоч як палала йому кров, він проте, зумів пробудити й зростити в ній бажання подобатися ще дужче. Хатнє вбрання роскрилось і само собою опало; живий сатин плечей блиснув у таємничих сутінках вечора. Моріс виявив таку обережність і спритність, що Бушотта опинилася в його обіймах перше, ніж зауважила, що згодилася на щось поважніше. Їхнє дихання й шепотіння спливлися в одну єдність. І канапка в квіточках зітхала вкупі з ними.
Коли вони знову змогли виявляти свої почуття словами, вона прошепотіла йому в шию, що шкіра в нього тонша, ніж у неї.
Держучи її в обіймах, він зауважив:
— Як гарно тебе отак стискувати. Здається, що в тебе й кісток нема.
Закриваючи очі, вона відповіла:
— Це тому, що я тебе кохаю, а кохання ростоплює мені ті кості; воно всю мене м'якшить і роспускає, як телячу ніжку у Сен-Менеуда.
Незабаром додому вернувся Теофіль і Бушотта закликала його подякувати m-r Моріса д'Еспарв'є, що мав гречність принести од княгині Вердельєр добрий заробіток.
Музика був дуже радий відчути тишу та спокій домівки після цілого дня марної біганини, набридлих лекцій, прикрощей і зневажань. Йому накидали трьох нових співробітників, що підпишуть вкупі з ним його оперету і використають свою частину авторських прав; од нього вимагали також, щоб він запровадив до двору Ґольконди танґо. Він стиснув руку молодому д'Еспарв'є і дуже втомлений гупнув на канапку, а вона, вже бувши остаточно виснажена, не витримала і, позбувшись усіх чотирьох ніжок, раптом завалилася. І ангол, поточившись на поміст, з жахом хряснувся на годинник, сірники й сигарничку, що випали з кишені Моріса, та на принесені князем Істаром бомби.