Повстання анголів/IV
| ◀ Розділ III. Де події починаються | Повстання анголів пер.: Евг. Касяненко Розділ IV Що, бувши красномовно коротким, ставить читача на межу світу реальности |
Розділ V. Де каплиця Анголів у церкві Сен-Сюльпіс дає де кому привід викласти свої міркування що до мистецтва й теології ▶ |
|
Минуло два місяці; роскидання книжок не припинилося і, m-r Сар'єт кінець-кінцем почав винуватити за нього франк-масонів. Його газети повсякчасно товкли про їхні злочинства. Так само й абат Патуйль був твердо переконаний, що вони здатні на найчорніші злодіяцтва, і вірив, що в згоді з жидами вони намірялись зруйнувати все християнське суспільство.
Досягши цього часу вершка своєї могутности, вони панували в усіх великих інституціях держави, керували парламентом, мали п'ять чи шість своїх у міністерстві, запосіли Елізей. Забивши недавнечко собі на користь одного президента Республіки, вони сховали всіх співучасників і свідків цього огидного злочинства. Не проходило й кількох день, щоб доведений до одчаю Париж не почув, що в їхніх ложах підготовлюється якесь нове таємниче вбивство. Це факти, що їм ніхто не може заперечити. Але яким способом діставалися ті франк-масони до бібліотеки? M-r Сар'єт ніяк не міг цього збагнути. Для якої роботи вони сюди приходили? Чому так чеплялись вони саме за святу старовину та до початків церкви? Які нечестиві плани вони укладали? Чорна темрява вкривала їхні страшні наміри. Католик-архіваріус, почуваючи себе під оком синів Гірама, з переляку аж захорував.
Ледве одужавши, він вирішив пробути ніч у цьому місці, де відбувалися такі страшні таємниці, та застукати лукавих і страшних його одвідувачів. Ця постанова дуже багато коштувала його полохливій мужності.
Бувши кволого здоров'я і невитревалого духу, m-r Сар'єт, натурально, мусив дуже добре тямити, що то таке — страх. 8 січня, о дев'ятій годині вечора, коли захоплене хуртовиною місто вже вкладалося спати, він розіклав добрий огонь у каміні залі з бюстами поетів та філософів і вмостився перед огнем у крісло, вкривши ноги й коліна ковдрою. Поруч він примостив столика з лампою, чашкою чорної кави і позиченим у Моріса револьвером. Бібліотекар спробував почитати газету Хрест, але її рядки заплигали йому в очах. Тоді, поглянувши на вікна, він побачив там лише чорну темряву, почув тільки вітер і під його одноманітне виття непомітно заснув.
Коли він прокинувся, огонь уже погас; задута лампа гостро смерділа, а темряву було сповнено молочно світляними плямами та фосфоресцентними огниками. На столі ж щось ніби ворушилося. Пройнятий холодом жаху аж до кісток, але підтримуваний дужчою за страх рішучістю, m-r Сар'єт наблизився до столу і простяг до нього руки. Йому не видно було ані цяточки, бо в цю хвилю зникли й огники, але пучками він натрапив на велике роскрите in-folio і спробував його закрити. Але книжка спочатку спротивилась цьому, а потім враз підскочила і тричі боляче гупнула необережному бібліотекареві на голову. M-r Сар'єт упав непритомний…
З того часу справи пішли ще гірше. Книжки ще в більшому числі почали покидати призначені їм на полицях місця і подеколи їх уже неможливо було туди завернути: вони зникали. Кождого ранку m-r Сар'єт констатував нові пропажі. Комплект Боляндистів було розбито, тридцять томів екзегетики зникло. M-r Сар'єта не можна було пізнати; голова йому схудла й пожовкла, шия незвичайно витяглась, плечі опали; одежа висіла на ньому ніби на кілку. Він майже нічого не їв, а сидячи в молочні «Чотирьох Епіскопів», похиливши голову мляво й нерухомо дивився на шклянку зі своїм поганкуватим вином, не помічаючи її. І заяви дядька Ґінардона, що він, нарешті, має змогу приступити до реставрації письма Делякруа в каплиці Сен-Сюльпіс, пропливали повз його вуха без жадного сліду.
Рене д'Еспарв'є на трівожні доклади нещасного бібліотекаря сухо відповідав:
— Ці книжки десь закинулись, вони не пропали. Шукайте їх, m-r Сар'єт. Добре пошукаєте, то й знайдете.
І за спиною бідолахи нишком проказував:
— Нещасний Сар'єт, здається, вже безнадійний.
— Чи, бува, не змалюється вже — додавав абат Патуйль.