Мошко-асесор.
Чи ісправник, чи асесор,
Чи друга огида —
Забула ся якось шпагу
На коршомцї в Жида…
Бере Мошко тую шпагу,
До боку чіпляє,
Бере тхури на голову,
Міни добирає.
Добрав міни станового,
Стає серед хати:
„Ей, єврейка! дай вішньовка!”
Давай викрикати.
Вибігає його Сура:
„Що ти, Мошку? що ти?”
Але Мошка давай Сурі
У маму пороти:
— „Да какой я тєбє Мошка?!
Бісова жидовка!
Відїш, кто я? я асесор!
Подавай вішньовка!…”
Ізміряла його Сура
Своїми очима,
Понизила з чуд та дива
Бідная плечима,
Тай думає: „Таж недавно
Судові тут пили, —
Може й справдї мого Мошка
Становим зробили…”
Подає йому вишнївки,
Хоче щось питати,
Але Мошко: „Проч, єврейка!
Пашла, дура, спата!…”
Пійшла Сура, лягла спати,
Мошко похожає…
Далї в сїни до пахолка
Двері відчиняє.
— „Челавєк! паслуш, пахолок!”
Верещить на того:
Здєсь ночуєт пан асесор, —
Не пускать нїкого!…”
— „Добре, добре!!…” хлопець каже
Тай лїг собі спати.
А сам Мошко, як асесор,
Засїв балювати:
Сидить собі коло столу,
Вишняк попиває;
Що висмолить одну чарку —
То і заїдає.
Аж тут раптом до коршомки
Під'їзджають сани,
І на санях хитаєть ся
Москалина пяний.
Завдав собі, як видить ся,
Таки добре гарту,
А ще кричить: „Ей, єврейка,
Подай сюда кварту!…”
Встає Мошко ізза столу,
Двері підхиляє:
„Да какая тут єврейка?”
З серцем промовляє:
„Здєсь асесор, нє єврейка!
Пашол вон скатїна,
I нє сьмєй ти безпакоїть
Сваґо ґаспадіна!…”
Схвативсь Москаль, як не було…
У коршму вбігає,
Та що сили нагайкою
Як Жидюгу скрає!
Від одної пан асесор
Десь іздимів з хати!
А Москаль тодї до столу, —
Давай балювати:
Пє вишнївку — губи липнуть,
Щупак надзїваний…
Стеребив все Москалина
Тай поїхав пяний…
Встала Сура — нема Мошка,
Тай собі гадає,
Що десь може, як асесор,
Службу відбуває.
Але якось з гори сїно
Тра було скидати;
Полїз хлопець іскидати —
Намацує пяти.
Зворохнув ся пан асесор.
Хлопець догадав ся:
— „Чи не ви то, пане Мошку?”
З сьміхом запитав ся.
— „А поїхав той Москвитер?
Іванцю, слухай-но:
Там голова під жолубом, —
Змилуй ся, подай-но!…
Під жолубом… Памятаеш?
Де коза стояла!…
Як я лазив на драбину,
То вона упала!”
— „Та-ж голова ваша з вами!
Що ви се зновили?
Як-би вона там лежала,
Ви б не говорили!”
Помацав ся за голову,
Сам переконав ся,
Помаленьку, помаленьку
З сїна підійняв ся.
Злїз, до хати, обняв Суру
Тай почав казати,
Як то його Москалина
Випудив із хати.
— „А у тебе-ж була шпага!
Як ти йому дав ся?”
Як подала йому шпагу,
Мошко аж підняв ся:
— „Та щоб йому, моя Суро,
З лихом так гикнулось,
Як мене за того шпагу
З голова забулось!”
|
