Повна збірка веселих віршів/Лев і пролев
| ◀ Циганський похорон | Повна збірка веселих віршів Приказки про Циганів Лев і пролев |
По водї піду ▶ |
|
Іде Циган по діброві
(Десь лихо носило…)
При нїм пара вареників,
Люлька та кресило.
Чорний, темний, як та хмара,
По лїсї блукає;
Йде помалу, курить люльку…
Аж лев вибігає.
Вибігає, став, питає:
„Хто ти, чорний враже?”
— Скажи перше, хто ти, враже?
Циган йому каже.
Стрепенув звір головою
„Я лев”, промовляє.
— Ти лев собі, а я пролев!
Циган одвічає.
„Ходїм битись!” лев говорить.
— Та ходїмо, враже!
Тільки я ще не обідав —
Циган йому каже.
— Як даси що попоїсти,
Трохи підкрепитись,
Тодї піду я з тобою
В чисте поле битись!
„Та нїчого, — лев говорить, —
З тобою робити!
Мушу тобі на закуску
Хоч телицю вбити!…”
І кинув ся межи стадо,
Телицю вбиває;
Пазурами шабатує,
Шкуру іздирає.
Оббілував, як годить ся,
Сїв коло телицї;
А Цигану дає шкуру
І шле до криницї:
„Біжи, — каже, — до криницї,
Та не забавляй ся;
Як набереш води повну,
Бігцем повертай ся!”
Пішов Циган, тай криницю
Навкруги копає…
Лев приходить. „Що ти робиш?”
Цигана питає.
— Та-же бачиш, що я роблю:
Криницю копаю!
Що я тобі шкурлатами
Все черпати маю?!
Принесу тобі криницю,
Тай роби, що знаєш!
„Ну, небоже, — лев подумав, —
Добру силу маєш!…”
І нагнув ся, сам за шкуру,
Води набирає,
А Цигана за дровами
У лїс посилає.
Пійшов Циган, дере лико,
Дуб до дуба вяже…
Лев приходить, подивив ся:
„Що ти робиш?” каже.
— Та-же бачиш, що дубину
До купи збираю;
Отак возьму усю разом,
Тай повириваю!…
Подивив ся лев на нього,
Махнув головою:
„Отсе, — думає, — на лихо
Здибав ся з бідою!…”
Бере його до телицї
Живо відсилає,
А сам дуба молодого
При землї ламає.
Зломав дуба молодого
На крижі крижує,
Тай сердечний нагадав ся,
Що вогню бракує…
Принїс дрова, тай гадає,
Де вогню увзяти.
Але Циган йому каже:
— А що, леве брате?
Вдарим в камінь пазурами!
Хто вогню добуде,
То той у нас і без бійки
Найсильнїйший буде!
Ідуть вони до каменя,
Разом поставали.
Як ударив лев у камінь —
Кіхтї позлїзали…
Заревів лев, підняв лапи,
Лапи обюшило!
А наш пролев добуває
Губку та кресило.
Як ударив — скала цїла
В іскрах загоріла,
І доразу суха губка
Димом задиміла…
Ідуть вони до телицї,
Вогонь розкладають;
Розбатовують телицю,
Стегна запікають.
Запікають товсті стегна,
Обід спорядили.
Спорядили обід сутий,
На двох роздїлили.
Посїдали і балюють:
Лев аж припадає;
А що Циган вже й наїв ся, —
Решту розкидає.
А за ним голодні птахи
Купами лїтають;
Що розкине вражий Циган,
Мигом поїдають.
Лев поглянув — його пролев
Вже й кісток не має,
Лежить собі проти сонця,
Живіт вигріває…
„А що брате, будем битись?”
До Цигана каже.
— Та вже-ж битись, не миритись
Але чекай, враже:
Возьми перше стисни камінь —
Як води добудеш,
То тодї ти і без бійки
Найсильнїйший будеш!…
Бере камінь лев у лапи,
Потряс головою;
Як потисне… камінь тріснув,
Сиплеть-ся мукою…
— Видиш, враже, Циган каже,
Й води не добудеш!
То як же-ж ти ізо мною
Бороти ся будеш?
Отак тисни, як я тисну! —
Циган промовляє,
Та руками вареника
Що сили стискає.
Заюшила сироватка…
— Видиш, Циган каже,
Що вас двайцять таких левів
Того не докаже! —
Та ще лучше вареника
Перед левом тисне!
— Тепер, каже, бісів леве,
Хто з нас лучше свисне?…
Підійняв ся лев могучий,
Як на лапи стане
Та як зареве, як клясне!
Аж волося вяне!…
— Тепер я вже, — Циган каже, —
Тільки не диви ся!
А то й очи повилазять,
І сам повалиш ся!
Лев нагнув ся, сплющив очи,
Стоїть, анї писне…
А тут Циган ломакою
Як під вуха свисне!
Зашуміло, загудїло,
Задзеленькотїло,
І в очах стома сьвічками
Запалахкотїло…
„Не чорти-ж менї надали
З тобою счепитись…
Нї, небоже, що вже хочеш,
А не буду битись!”
— Е, боїш ся, бісів леве!
Циган став казати, —
Неси, враже, шкуру гроший
До моєї хати:
Тогдї тільки я з тобою
Миром помирю ся…
Як не хочеш, то я зараз
Із тобою бю ся!…
Став, подумав лев могучий:
Нїчого дїяти!
Коли хоче біда гроший,
То тра бідї дати…
Бере шкуру, йде за грішми,
Повну набирає,
Несе її за Циганом,
Аж чоло впріває…
Привів Циган його в кузню
Межи Циганята.
— Скидай, каже, леве, шкуру,
Отсе моя хата!
Лев скидає йому шкуру,
Кузню оглядає;
Аж Циганя із-під вугля
Штабу витягає.
Розпалилась тая штаба,
Сьвітить і мілїє,
Розкидає з себе іскри…
Жаром червонїє…
Поглядає лев на штабу:
„Що то, — каже, — брате?”
— А попробуй, Циган каже.
То сам будеш знати!
Як хватив ся лев за штабу —
Боже, твоя воля!
Завертїв ся, замотав ся,
Та кулею в поле!…
„Нехай же їм сто чортяків!”
Каже коло лїса:
Щоби трошки ще потримав,
То-б згорів до біса…”
——————
„Шабатувати” = роздирати, розривати; „оббілувати” = здіймити шкіру; „шкурлат” = шкурат, кусень (шмат) шкіри; „розбатовувати” = розрізувати на куснї.