Ворона і лис.
Пробігає лис голодний,
Через пеньки скаче;
Аж слухає: десь ворона
На гиляцї скаче.
Прибігає: хоч видати,
Та нїяк дістати…
Лис хитрить ся і вертить ся,
Давай підмовляти.
Підмовляє, щоби злїзла;
Прищурює очи,
Обіцяє мяса гори, —
Ворона не хоче.
„І не хочу, і не злїзу!”
Стала говорити:
„Іди собі, коли хочеш,
На село дурити!…
Ти думаєш, що ворона
Розуму не має,
Сидить собі на гиляцї,
Нїчого не знає.
Та я знаю, що ти хочеш
Як псявіра їсти,
І хиба-б я дурна була,
Щоб думала злїзти”.
— „Бог з тобою, голубонько!”
Став лис прикидатись:
„Та тепер вже, зозуленько,
Нїчого боятись:
Вийшов указ з того сьвіта,
Щоб мир був усюди,
Щоби мирно собі жили
І звірі і люди…”
А ворона розважає:
„Брешеш ти, мій враже!”
Далї кругом подивилась, —
Та лисови й каже:
„Та який же мир той буде
Та спокій між нами,
Коли онде йдуть до лїса
Стрільцї із хортами!”
— „Будь здорова, голубонько!”
— „А то що? куда ти?”
— „Та-ж стрільцїв лихе надносить,
Треба утїкати!…”
— „А указ же з того сьвіта,
Що про мир писали?”
— „Може вони ще указу
Того не читали”.
— „Ну, не бій ся-ж, голубчику:
Я лиш так сказала;
Але вашого указу
І я не читала!…”
|
