Баран.
Набілив Жид мідяків, —
І тілько смеркає,
Все то бідним мужикам
За срібло спускає.
А сам то він був купець, —
І торгував мясом,
То, бувало, що не крав,
То купував часом.
Але колись у ночи,
Тілько що лїг спати,
Хтось стукає у вікно,
Просить ся до хати.
„Хто?” питаєть-ся Жидок.
— „Я, — каже, — пустїте!
Може треба барана?
Барана купіте!”.
Пустив його у коршму;
А той мішок з себе:
„От вам, — каже, — і баран,
Купіть, коли треба!”
— „А що хочеш?” — „Три копи!”
Жид мацнув руками,
За барана заплатив
Трома копійками.
Сам не сьвітить, бісів син, —
А той не говорить;
Навпомацки і бредуть
З мішком до комори.
А комора у Жидка
Була — і крамниця,
А часами за одно
Була і різниця.
Упустили барана;
Мужика не стало.
Чи спав Жидок, чи не спав, —
Але вже сьвітало;
Жидок живо захопив
Всї свої прибори,
Живо капцї, — і летить
Бігцем до комори.
Але тілько відчинив, —
Ахнув неборака:
Йому замість барана
Скочила собака.
І пропав його баран,
Але й того мало:
Із комори з бараном
І мяса не стало.
|
