Повна збірка веселих віршів
Степан Руданський
Приказки на мужиків і козаків
Баран
• Цей текст написаний желехівкою.
• Інші версії цієї роботи див. Баран
Джерсі-Сіті: «Свобода», 1915
Баран.

Набілив Жид мідяків, —
І тілько смеркає,
Все то бідним мужикам
За срібло спускає.

 А сам то він був купець, —
 І торгував мясом,
 То, бувало, що не крав,
 То купував часом.

Але колись у ночи,
Тілько що лїг спати,
Хтось стукає у вікно,
Просить ся до хати.


 „Хто?” питаєть-ся Жидок.
 — „Я, — каже, — пустїте!
 Може треба барана?
 Барана купіте!”.

Пустив його у коршму;
А той мішок з себе:
„От вам, — каже, — і баран,
Купіть, коли треба!”

 — „А що хочеш?” — „Три копи!”
 Жид мацнув руками,
 За барана заплатив
 Трома копійками.

Сам не сьвітить, бісів син, —
А той не говорить;
Навпомацки і бредуть
З мішком до комори.

 А комора у Жидка
 Була — і крамниця,
 А часами за одно
 Була і різниця.

Упустили барана;
Мужика не стало.
Чи спав Жидок, чи не спав, —
Але вже сьвітало;

 Жидок живо захопив
 Всї свої прибори,

 Живо капцї, — і летить
 Бігцем до комори.

Але тілько відчинив, —
Ахнув неборака:
Йому замість барана
Скочила собака.

 І пропав його баран,
 Але й того мало:
 Із комори з бараном
 І мяса не стало.

 
——o——