ДУМА ІЛИ ПІСНЯ
Всі покою щире прагнуть,
А не в єден гуж всі тягнуть:
Той направо, той наліво,
А все, браття, тото диво!
Не маш любви, не маш згоди
Од Жовтої взявши Води,
През незгоду всі пропали,
Самі себе звоєвали.
„Ей, братища, пора знати,
Що не всім нам пановати,
Не всім дано всеє знати
І річами керовати.
На кора́бель поглядімо,
Много людей полічімо;
Однак стирник сам керує,
Весь кора́бель управує.
Пчулка бідна матку має
І оної послухає”.
Жалься, Боже, України,
Що не в купі має сини!
Єден живе із погани,
Кличе: „Сюда, Атамани!
Ідім Матки ратовати,
Не даймо єй погибати!”
Другий Ляхом за грош служить,
По Вкраїні і той тужить:
„Мати моя старенькая!
Чом ти велми слабенькая?
Розно тебе розшарпали,
Гди аж по Дніпр Туркам дали.
Все то фортель, щоб слабіла
І аж вкінець сил не міла!”
Третій Москві тож голдує
І єй вірне услугує.
Той на Матку нарікає,
І недолю проклинає:
„Ліпше було не родити,
Нежли в таких бідах жити!”
Од всіх сторон ворогують,
Огнем-мечем руїнують,
Од всіх не маш зичливости,
Ані слушной учтивости:
Мужиками називають,
А подданством дорікають.
„Чом ти братов не учила,
Чом од себе їх пустила?
Ліпше було пробувати
Вкупі лихо одбивати!”
Я сам бідний не здолаю,
Хиба тілько заволаю:
„Ей, Панове Єнерали,
Чому ж єсьте так оспалі!
І ви, Панство Полковни́ки,
Без жадної політи́ки,
Озмітеся всі за руки,
Не допустіть горкой муки
Матці своєй болш терпіти!
Нуте врагов, нуте бити!
Самопали набивайте,
Острих шабель добувайте,
А за віру хоч умріте,
І вольностей бороніте!
Нехай вічна буде слава,
Же през шаблі маєм права!”
|
